Ігор Аполлонович Пелипейко

Дослідник, етнограф, краєзнавець, громадський діяч
(до 80 річчя з дня народження, 1928 – 2006)

Інформаційна довідка

Ігор Аполлонович Пелипейко був безмежно закоханим у чарівну Гуцульщину, щирим українцем, полум’яним патріотом, мудрим педагогом, взірцем високої інтелігентності і людяності, неперевершеним краєзнавцем. Його науково-дослідницька спадщина вмістила в себе найрізноплановіші розвідки з історії рідного краю, літератури, мистецтва, фольклору, етнографії.

Дослідник завзято, як юнак, у далеко вже немолодому віці піднімався на карпатські вершини, вивчав унікальні екземпляри гірської флори і фауни, із сумом констатуючи руйнівні наслідки впливу на природні ресурси людської діяльності. Ігор Аполлонович досконало знав говірку кожного гуцульського села, хоча родом був із зовсім іншого краю, тонко розумівся на особливостях унікальних місцевих ремесел, добре знав усіх знаменитих народних майстрів, провів із ними не одну годину в задушевній бесіді.

Народився І. А. Пелипейко 1 серпня 1928р. в с. Дмитровичі Берестейського повіту (тоді Польща, нині Білорусія) в сім’ї політичного емігранта. З 1938р. проживав у Косові. Закінчив у 1952р. філологічний факультет Чернівецького університету, після чого перебував на педагогічній роботі у Волинській області, а з 1957р. – в Косові. Учасник бойових дій під час II світової війни (брав участь у Словацькому національному повстанні 1944р.). Делегат установчого з’їзду НРУ (1989), депутат Івано-Франківської обласної ради І демократичного скликання (1991 – 1994рр.). Був учасником зборів у Верховині, на яких засновано товариство „Гуцульщина” (1990). Організатор і перший голова районного об’єднання Товариства української мови ім. Т. Шевченка (1989), один із засновників Гуцульської освітянської ради. У 1994 – 1998рр. – працівник науково-дослідницької лабораторії „Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство”. Редактор газети „Освітянський вісник” (1995 – 1997), журналу „Гуцульська школа” (з 1994р.), видавництва „Писаний Камінь” (з 1995р.). Автор понад 600 статей у періодичній пресі та 16 книг.

Будучи вже хворим, наче поспішаючи передати людям усе, що знав про наш край, його минуле, людей, дослідник наполегливо трудився і видавав одну за одною книжки з краєзнавства, літературознавства, педагогіки. Так з’явилися книги, майже всі видані за власні кошти:

• „Населені пункти Косівщини” (1995),
• „Плай” (1996),
• „Природа Косівщини” (1997),
• „Гуцульщина в літературі” (1997),
• „Мій рідний край” (1998),
• „Флояра” (1999),
• „Орієнтована програма з гуцульщинознавства” (1999),
• „Косів: люди і долі” (2001),
• „Дослідники та краєзнавці Гуцульщини” (у співпраці з П.Арсеничем) (2002),
• „Містечко над Рибницею” (2004).

Останній творчий доробок І.А. Пелипейка – книга творів І.Франка про Гуцульщину „О гарний ти, краю” (2006р.). Він був автором передмови та упорядником цього видання, яке було приурочене до 150-річчя Каменяра. На жаль І.Пелипейко не зміг побачити цієї книги, так як вона була видана після його смерті.

Про Ігоря Аполлоновича можна сказати так: це тип невтомного трудівника на ниві українського національного відродження, людини взірцевої шляхетності і доброго серця, суворого поборника усякого зла. З його авторитетною думкою рахувалися всі: і ті, хто любив і поважав його, і ті, хто ненавидів і заздрив (були й такі).

І.Пелипейко був мудрий у серйозній у філософській розмові, відвертий і переконливий у промові з високої офіційної трибуни, принциповий і безкомпромісний у своїх публікаціях на „гарячі” теми.

Ігор Аполлонович мав багато друзів, і не лише в Косові й Україні, а й за кордоном, вів широку кореспонденцію з ученими, які досліджували проблеми історії і культури Карпатського регіону. Володів енциклопедичними відомостями з багатьох галузей людського знання. Міг бути професором будь-якого університету, інтелектуальною окрасою поважних філологічних кафедр.

Однак, через „неблагонадійне” походження й „нерадянський” спосіб мислення І.Пелипейко не мав можливості реалізуватися як університетський вчений. Все ж написані і опубліковані дослідником краєзнавчі й літературознавчі праці, історичні дослідження стали поважним надбанням української науки.

До нього, як до мудрого світильника, тягнулися ті, хто сподівався на підтримку чи пораду, ті, хто робив перші (і не перші також) кроки в літературі та мистецтві, до нього йшли студенти за консультаціями, за матеріалами. І він ніколи не скупився на добре слово, приязну усмішку, уважну розмову. Роздавав усім книги, радіючи, що вони потрібні. Роздавав себе людям. Він був справжньою людиною, щирою і доброю. Такої людини забути не можна.

Матеріал підготувала У. Книш – провідний бібліограф ЦБ м. Косова
Комп’ютерний набір О. Радиш

Література:

1. Франко І. О гарний ти, краю!: Твори про Гуцульщину і гуцулів / Упоряд. та передмова І.Пелипейка. – Косів: Писаний Камінь, 2006.
2. Пелипейко І. Містечко над Рибницею. – Косів: Писаний Камінь, 2004.
3. Арсенич П., Пелипейко І. Дослідники та краєзнавці Гуцульщини: Довідник. – Косів: Писаний Камінь, 2002.
4. Пелипейко І. Косів: люди і долі: Краєзн. довідник. –Косів: Писаний Камінь, 2001.
5. Пелипейко І. Флояра: Хрестоматія з гуцульського фольклору. – Косів: Писаний Камінь, 1999.
6. Пелипейко І. Мій рідний край: Природа, господарство, населення Гуцульщини. – Косів: Писаний Камінь, 1998.
7. Пам’ятки природи Косівщини / Упоряд. І. Пелипейко. – Косів: Писаний Камінь, 1997.
8. Пелипейко І. Гуцульщина в літературі: Довідник. – Косів: Писаний Камінь, 1997.
9. Плай: Книга для читання про Гуцульщину / Упоряд. І.Пелипейко. – Яворів: Редакція журналу „Гуцул. школа”, 1996.
10. Населені пункти Косівщини: Довідник / Упоряд. І.Пелипейко. – Косів: Писаний Камінь, 1995.
11. Пелипейко І. Нова праця з гуцульської діалектології. До питання про злочини тоталітарних систем та імперій на території Косівщини // Алкос. – 2006-2007. – С.314-320.

**************

1. Библюк З. Ігор Пелипейко: Штрихи до портрета / З. Библюк. – Косів: Писаний Камінь, 2007. – 78с.
2. Курищук В. Ігор Пелипейко // Домашевський М. Історія Гуцульщини. Т.V. – Львів, 2000. – С.498-499.
3. Іваничук М. Пам’ятаємо: [1 серп. 2008р. І.А. Пелипейко виповнилося б 80р.] / М. Іваничук // Краєзнавець Прикарпаття. – 2007. – №9 (січ. – черв.). – С.50-51.
4. Григорук А. Його забути не можна // Алкос. – 2006 – 2007. – С.307-310.
5. Крет Н. Невтомний сіяч на освітянській ниві // Алкос. – 2006 – 2007. – С.303-306.
6. Радиш-Маринюк Б. Та залишилися мудрі книжки // Алкос. – 2006 – 2007. – С.311-313.
7. Літописець Гуцульщини // Гуцульщина. – 2006. – №61. – С.52.
8. Глібчук В. Створено Клуб інтелігенції Косівщини ім. І.Пелипейка // Гуцул. край . – 2006. – 30 верес.
9. Гуменюк В., Білик І. Літописець Гуцульщини // Літ. Україна. – 2006. – 20 лип.