Легенди Косова: Про Мудрого Цадика
У Косові з дуже давна жили хасиди. То така юдейська віра, вона тут-таки у нас народилася. Хасиди мали довгі пейси, на голові круглу мицку, ходили в довгополих лапсердаках. Свято додержувалися своєї релігії. Як наставала субота, то ніхто з них ні за яку роботу не брався. Були б у хатах сиділи в холоді та без світла, якби не шабесґої. Це такі наші люди, що за плату робили у жидів у шабаш. Ґой – значить не їхньої віри чоловік.
Хасиди найдужче шанували мудрих людей, цадиків. Цадики жили справедливо, за їхнім законом, і до них часто зверталися за порадою. Десь зо двісті років тому жив у Косові цадик Барух. Він багато мудрих порад давав косівським і кутським хасидам. Коли йому мало сповнитися сімдесят літ, зібралися жиди й стали радитися, який би то йому дар зробити. Одні казали побудувати йому новий дім, аби в ньому доживав віку. Їм заперечували: дім будувати довго, чи ж дочекається його мудрий старець? Другі радили зібрати золота, хто скільки може, хай дасть. Але старий Мендель так розсудив “Усі ми однаково любимо свого ребі. То й віддячити йому маємо однаково, а не так, що багатий дасть більше, а бідний менше: вийде, що бідний любить цадика менше, ніж багач, а то неправда. Зробімо такий дар, щоб кожен із нас вніс у нього однакову частку”. Всі погодилися. Довго радилися та й урадили таке. Кожна родина від себе подарує пугар найкращого шабасового вина – хересу, яке обов’язково хасиди п’ють у шабас. Набереться ціла бочка вина, і цідик, вживаючи його, щоразу вдячно згадуватиме громаду, яка його так пошанувала. Так і зробили. Поставили на ринковій площі бочку і кожна родина приносила добру чару трунку і виливала його в посудину.
Нарешті настав день народження цадика. Зібралася вся громада. Два сильні хлопи внесли запечатану бочку, а найповажніші люди виголосили вітання. Потому розкрили бочку і попросили цадика скуштувати дарований трунок.
Цадик наповнив чару, підніс до вуст, довго смакував напій, заплющивши очі. Потім обвів усю громаду мудрим поглядом і промовив: “Любі мої, я вам усім дуже вдячний. Не за вино, а за те, що ви такі одностайні. Якщо завжди будете такими, то ніякий неприятель вам не страшний і громада переживе будь-яке лихо! А тепер припрошую вас усіх скуштувати свого дорогоцінного для мене дарунку!” Почали підходити найповажніші члени громади. Кожен відпивав ковток напою, витріщував очі, озирався здивовано, стискав плечима і відходив мовчки, розводячи зачудовано руками. Нарешті один голосно вигукнув: “Мудрий ребі, це ж не вино, це вода!”
Ребі посміхнувся й відповів: “Це не має значення! Головне, що ви одностайні. Один із вас подумав: “Якщо я віллю в бочку одну чару води замість вина, то ніхто не зауважить, а мені буде невеличка економія!” Але всі інші подумали так само, от і подарували ви мені бочку чистої води. Вона радує мене, бо свідчить про вашу однодумність. Зичу вам, аби ви були завжди такими одностайними в усіх добрих справах!”
Громада засоромлено розійшлася. А цадик показав, що мудра людина зробить мудру науку навіть з немудрої справи, та ще й так, що і всіх повчить, і нікого не образить.
