«Обірвана струна» Володимира Івасюка

До 60-річчя від дня народження Володимира Івасюка (1949 – 1979), відомого українського поета, композитора, співака.

Володимир Івасюк належить до тих небагатьох безмежно обдарованих Богом особистостей, присутність яких в українській культурі не вимірюється і не обмежується їхнім життям чи смертю. Вона безконечна, як вічна українська пісня. Вже 30 років, як немає серед нас Володі Івасюка, а твори його звучать так, ніби вони написані сьогодні. І досі не знайти в Україні композитора, пісні якого б перевершили Володині драматичною глибиною, дивовижною мелодійністю і енергетичною потугою.

З ім’ям В.Івасюка пов’язаний своєрідний мистецький вибух, який відбувся на Буковині на початку 1970-х років. Композитор безпомилково вгадав ту міру поєднання національної автентики і сучасних ритмів, які зробили їх не просто шлягерами, а улюбленими творами кількох поколінь. Саме на піснях Володимира Івасюка розпочалося щаслива творча доля широко відомих співаків: Софії Ротару, Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, Лілії Сандулеси, Іво Бобула.

Авторові 107 пісень, музики до кількох театральних вистав у Львові та Дрогобичі, 53 інструментальних творів, п’єс для скрипки й фортепіано, варіацій для камерного оркестру доля відвела земний шлях всього в 30 років. Але ті роки були напрочуд змістовні, осяяні мрією про добро й красу на землі», – писав у повісті «Монолог перед обличчям сина» його батько Михайло Івасюк. – «У житті Володя мав щастя від творчості і від того, що зла нікому не чинив, нікому не заздрив і невтомно працював для своєї доби і рідного народу, що дав йому сили бути виразником почуттів і дум свого покоління».

Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року в Кіцмані на Буковині.

Виховувався у високо інтелігентній родині порядних і працьовитих людей. Батько – Михайло Григорович Івасюк, учений, письменник, згодом доцент української літератури Чернівецького університету, вільно володів шістьма іноземними мовами. Мама – Софія Іванівна – з Таврії, все життя працювала шкільним педагогом.

Батьки приділяли велику увагу у вихованні сина, формуванні в нього естетичних смаків. Коли Володі виповнилося чотири роки, вони подарували йому мандоліну, а він випросив ще й скрипку. Та займатися музикою в Кіцмані не було можливості, аж поки Михайло Григорович , батько майбутнього композитора, не зібрав 110 підписів батьків кіцманських дітей під проханням відкрити в містечку дитячу музичну школу – семирічку. Одним із перших її учнів став п’ятирічний Володя Івасюк. Він навчався в музичній школі по класу скрипки, а згодом фортепіано, захоплювався малюванням, фотомистецтвом.

У дев’ятому класі 15-річний Володя Івасюк разом із ровесниками створив вокально-інструментальний ансамбль «Буковинка», який виконував пісні М.Скрипника, О.Білаша і перші власні пісні. Ансамбль вдало виступив у Києві на святкуванні 25-річчя возз’єднання Буковини.

Після закінчення середньої школи Володимир Івасюк вступив до Чернівецького медінституту і… був відрахований першого ж дня навчання. Причину сформулювали приблизно так: морально неблагонадійний. Незадовго до того дня гурт юнаків, серед яких був і Володя, відпочивав у Кіцманському парку. Хтось розважався надто розв’язно і… ненароком перекинув паркове гіпсове погруддя Леніна. КДБ швидко «вирахував» винних. Всі отримали адміністративне покарання, разом з ними й Івасюк.

Володимир Івасюк працює слюсарем на чернівецькому заводі «Легмаш», виконуючи ще й функції художника (композитор добре малював). Він організовує самодіяльний хор, виступає в аматорському вокально-інструментальному ансамблі «Карпати» (з ними співала тоді й Софія Ротару), навчається в музичному училищі по класу скрипки.

Після року «виправних робіт» таки став студентом медінституту. Навчаючись в інституті, Володя постійно займається музикою – створює камерний оркестр, сольно, як скрипаль, виступає на інститутських вечорах, концертмейстер оркестру інститутського ансамблю пісні і танцю.В цей час Івасюк пише такі пісні: «Я піду в далекі гори», «Відлуння твоїх кроків», «Водограй». Одночасно з’являється і задум «Червоної рути». Та квітка не давала йому спокою.

13 жовтня 1970р. – свято Володиної музики і поезії. З театральної площі Чернівців на всю Україну по телебаченню у виконанні ансамблю «Карпати» пролунали «Червона рута» і «Водограй». Це була сенсація, а образ червоної рути з першого ж дня стає символом високої поезії. Таку пісню-перлину могла створити людина з ніжним поетичним серцем і щедрою душею, переповненими незрадливою синівською любов’ю до отчого дому, рідної Буковини та своєї матері – України. Цією людиною і був Володимир Івасюк – поет, композитор і співак, що зростав серед зелених гір і полонин, бистроплинних річок і невгамовно співучих потоків Карпат.

Троє молодих юнаків – Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і Володимир Івасюк – беруть участь у конкурсах «Пісня – 71» і «Пісня – 72» в Москві.

В 1972 році В.Івасюк перевівся у Львівський медичний інститут і став львів’янином. Він пише нові пісні («Балада про дві скрипки», «Казка гір», «Світ без тебе», «Я – твоє крило», «Два перстені», «Наче зграї птиць», «Кленовий вогонь», «Пісня буде поміж нас», «Мальви»). Після закінчення медінституту Володя вступив на композиторський факультет Львівської консерваторії ім.. М.Лисенка.

Композитор В.Івасюк був двічі лауреатом на Сопотському фестивалі – з піснею «Водограй» (у виконанні Софії Ротару, 1974р.) та піснею «У долі своя весна» (на слова Ю.Рибчинського, 1977р.).

У 1975р. Івасюк пише музику до вистави О.Гончара «Прапороносці», а через рік – музику до вистави Б.Стельмаха «Мезозойська історія».

Восени 1978р. на звіті творчої молоді в Києві була виконана «Сюїта для камерного оркестру», яка вразила критиків та музикознавців своєю неповторністю. У лютому 1979р. в Москві Івасюк – дипломант серед молодих композиторів за краще аранжування твору «Балада про Віктора Хару» на слова Б.Стельмаха.

А через два місяці з’являються статті про творчий занепад, неспроможність, мистецьку вичерпаність, депресію Володимира Івасюка. Ще за життя В.Івасюк отримав світову славу і разом з нею майже вселенську за розміром заздрість.

24 квітня 1979р. він повернувся з Хмельницького, де був членом республіканського журі, о першій годині дня пішов до консерваторії і… більше не повернувся. Загинув за нез’ясованих обставин у Брюховецькому лісі, поблизу Львова.

Прикро, що через 30 років його смерть залишається печальною загадкою і…ганьбою нашою.

Буковинська земля гідно пошановує свого улюбленця, незалежно від офіційних вказівок. Починаючи з 1989р., щорічно проводиться фестиваль української пісні ім.. В.Івасюка «Червона рута». У Чернівцях працює обласний меморіальний музей композитора. Прізвище митця надано одній із вулиць обласного центру. На алеї Мистецької слави на Театральній площі сяє Зірка лауреата Республіканської премії ім. М.Островського, лауреата Національної премії ім.. Т.Шевченка Володимира Івасюка. У рідному місті композитора, райцентрі Кіцмані, височить єдиний в Україні пам’ятник В.Івасюку, його ім’ям названо районну музичну школу, в класах якої він опановував музичну грамоту.

Спільним рішенням сесії Чернівецької обласної ради і колегії ОДА ювілейний 2009-й оголошено Роком композитора Володимира Івасюка в Чернівецькій області.

Указом Президента України №110/2009 за самовіддане служіння Україні на ниві національної музичної культури, створення вершинних зразків української пісенної творчості присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави Івасюку Володимиру Михайловичу – поетові, композиторові, співакові (посмертно).

Матеріал підготувала У. Книш – провідний бібліограф ЦБ м. Косова
Комп’ютерний набір О. Радиш

Література

• Україна. Президент (2005 – ; В.Ющенко) Про присвоєння В.Івасюку звання Герой України: Указ Президента України [від 1 берез. 2009р. №110/2009] // Слово Посвіти. – 2009. – 5-11 берез. – С. 13
• Геник С. Івасюк Володимир / С.Геник // Геник С. 150 великих українців . – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001. – С. 90-93
• Тарасаюк Г. Нерозгаданий феномен Володимира Івасюка / Г.Тарасюк // Літ. Україна. – 2009. – 12 берез. – С.1,2
• Косарєва Т. Володимир Івасюк: мелодія болю: автор «Червоної рути» – у спогадах друзів / Т.Косарєва // Дзеркало тижня. – 2009 . – 7 берез. – С.16
• Мельник О. Без тебе, здається, аж дихати годі…: [вшанування пам’яті В.Івасюка] / О.Мельник // Уряд. кур’єр. – 2009. – 7 берез. – С.16
• Сулима С. Пошта випустила конверт до 60-річчя з дня народ. В.Івасюка / С.Сулима // Голос України. – 2009. – 6 берез. – С. 5; 7 берез.
• Брухаль Г. Ой, «Водограй», грай для нас, грай! : [до 60-річчя В.Івасюка] / Г.Брухаль // Світ молоді. – 2009. – 5 берез. – С.4
• Заславець Г. Володимир Івасюк: життя після смерті / Г.Заславець // Слово Просвіти. – 2009. – 5-11 берез. – С.13
• Зьобро О. На дереві у Брюховицькому лісі – штучні лілії, а на могилі на Личакові – букети троянд: 60 років тому… : [В.Івасюк] / О.Зьобро // Висок. Замок. – 2009. – 4 берез. – С.1,6
• Кугут Н. Коли крило стає крилом: В.Івасюку виповнилося б 60 / Н.Кугут // Уряд. кур’єр. – 2009. – 4 берез. – С. 3,13
• Савчук О. Вернись із спогадів… : до 60-х роковин В.Івасюка / О.Савчук // Культура і життя. – 2009 . – 4 берез. – С.3
• Козирєва Т. Батько за сина: Михайло Івасюк: удари долі / Т.Козирєва // Дзеркало тижня. – 2007. – 1 груд. – С. 16
• Брязгунов Ю. Порушена заборона : [В.Івасюк] / Ю.Брязгунов // Молодь України. – 2007. – 2 трав. – С. 11
• Козирєва Т. Івасюк: відлуння кроків: інше обличчя легендарного композитора / Т.Козирєва // Дзеркало тижня. – 2007. – 7 квіт. – С. 17
• Олендій Л. Обірвана струна : [до 55-річчя укр. композитора В.Івасюка] / Л.Олендій // Молода Галичина. – 2004. – 4 берез. – С. 30
• Міщенко М. Володя Івасюк ніколи не цурався веселої компанії, але саме з цими словами нерідко йшов із забави / М.Міщенко // Високий Замок. – 2004. – 4 берез. – С. 9
• Пахолко О. Смерть Івасюка: хто скаже правду? / О.Пахолко // Експрес. – 2004. – 4-11 берез. – С. 9