«Жінка сузір’я нескорених» — Пам’ятка користувачу присвячена 150-ій річниці від дня народження Лесі Українки

Косівська центральна міська бібліотека

Пам’ятка читачеві до 150-річчя від дня народження Лесі Українки (1871-1913), української поетеси «Жінка сузір’я нескорених»

Косів — 2021

Пам’ятка користувачу присвячена 150-ій річниці від дня народження Лесі Українки (1871-1913), української поетеси. Дане видання включає документальні джерела з фондів Косівської центральної районної бібліотеки.

Інформаційні ресурси розміщені в алфавітному порядку: спочатку книги, потім періодичні видання про життя та творчість письменниці. Пам’ятка стане в нагоді філологам, викладачам, студентам, учням, бібліотечним працівникам.

Зауваження, пропозиції та замовлення просимо надсилати на адресу:
Косівська центральна міська бібліотека
вул. Незалежності, 81 м. Косів
Е-mail: bib2015kosiv@ukr.net

Укладач: У. Книш – провідний бібліограф Косівської ЦМБ

Жінка сузір’я нескорених: пам’ятка читачеві до 150-річчя від дня народж. Лесі Українки / Косівська ЦМБ; [уклад. У. Книш]. – Косів, 2021. – 8 с.

Сьогодні ми пошановуємо геніальну поетесу України, дочку Прометея, відому всьому світові як Леся Українка. І вона постає перед нами все в більшій величі, все в більшій славі. Раз зійшовши зорею першої величини, її ім’я яскраво світить на осяйнім видноколі вітчизняної літератури, культури взагалі. ЇЇ мужність, пристрасність борця, стійкість і непохитність у біді – властивості, які вирізняють не лише поезію, а й життя великої Лесі Українки.

Обдарована глибоким розумом і ніжною душею, багатогранним талантом і велетенською працелюбністю, Лариса Петрівна Косач-Квітка стала нашою всенародною гордістю і національним символом. Вона і в літературу ввійшла під ім’ям Леся Українка. Узяти цей псевдонім їй порадив дядько Михайло Драгоманов. Леся дуже пишалася цим ім’ям.

З–поміж поетів світ знає хіба що кількох, рівних Лесі Українці. У 1898 році у «Літературно- науковому віснику» була надрукована стаття Каменяра про творчість Лесі Українки, в якій він ставить поетесу в один ряд з Шевченком. Це про неї, тоді ще 27-річну, в кінці ХІХ століття Іван Франко заявив: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого слова, як із уст сеї слабосилої, хорої дівчини». Адже її ім’я увійшло у свідомість поколінь як символ мужності й боротьби, а її твори є окрасою української класичної літератури.

Народилася геніальна поетеса Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) 25 лютого 1871 року в містечку Звягель (Новоград-Волинський) в інтелігентній сім’ї юриста Петра Косача та дитячої письменниці Олени Пчілки, сестри Михайла Драгоманова. У великій та дружній родині спілкувалися українською мовою, читали українські книжки, щороку відзначали Шевченківське свято.

Діти змалку носили національний одяг, шанували народні звичаї. Крім Лесі в сім’ї Косачів було ще п’ятеро дітей: брат Михайло (Михась, старший за Лесю на півтора року), сестра Ольга (Ліля, 1877), сестра Оксана (1882), брат Микола (Микось, 1884), наймолодша сестра Ісидора (Дора, 1888). Всі п’ятеро вчились у гімназіях. Усі закінчили вищі навчальні заклади. Лише Леся самотужки, стихійно здобувала освіту. Джерелом знань були книги і тільки книги.

Леся була не схожа на інших менших Косачів. Найперше – вирізнялася зовнішністю, до життєвих випробувань додалася серйозна хвороба. У десятирічному віці цю талановиту дівчину спіткала біда. На Водохреща, коли святили на річці воду, Леся сильно застудилася. Спочатку боліла нога, потім рука. Дівчинку лікували від ревматизму, згодом лікарі поставили діагноз – туберкульоз кісток. Через цю тяжку недугу Леся місяцями була прикута до ліжка. Хвороба і лікування завдавали їй нестерпних мук. Але Леся терпляче зносила всі страждання. І писала…

Через хворобу Леся до школи не ходила, здобувала освіту вдома. Вона разом зі своїм старшим братом Михайлом брали уроки у приватних учителів, які навчали дітей українською мовою. Все життя їх з братом зв’язувала найщиріша дружба.

До тринадцятилітнього віку Леся і Михайло були нерозлучні: разом бавилися й розважались, разом читали й учились. Згодом дівчина самотужки здобула різносторонню освіту. Вона знала майже всі європейські мови, в тому числі грецьку й латинську. Дівчина любила музику, особливо гру на фортепіано, виявляла композиторські здібності.

Ще з юних літ Леся Українка розуміла, що одним із виявів любові до свого народу, рідного краю є потреба вивчення його історії, культури. Вона добре знала світову історію й у 19-річному віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів».

У великій сім’ї Косачів завдяки Ользі Петрівні Драгомановій (Олені Пчілці) міцно дотримувались демократичних традицій та завжди були в пошані рідна мова й рідна пісня. Вони мали вирішальний вплив на Олену Пчілку, а через неї на її доньку Лесю.

Леся Українка виросла на українських думах і піснях. Точніше на поліському пісенному мелосі. Вона згадувала, як у дитинстві тікала до лісу, аби слухати його мову, його пісню.

Перша літературна спроба поетеси – вірш «Надія», який вона написала у дев’ятирічному віці. Першими її надрукованими віршами були «Конвалія» і «»Сафо».

У тринадцять років (1884) вперше публікується у львівському журналі «Зоря»під псевдонімом «Леся Українка». Літературні нахили дочки всіляко підтримувала мати, родичі та близькі знайомі. У Києві в оточенні родин Лисенків і Старицьких поетеса увійшла до літературного гуртка «Плеяда».

Поезію «Сontra spem spero!», назва якої в перекладі з латинської означає «без надії сподіваюсь» написала 19-річна дівчина, щодня долаючи фізичний біль. Саме в цей час вона мала зробити найважливіший вибір у житті: скоритися важкій недузі чи перемогти її. Але Леся була така «сильна духом», що не лише сама не втратила мужності, а ще й знаходила снагу підбадьорювати інших.

Перша збірка оригінальних поезій Лесі Українки «На крилах пісень»(1893) побачила світ у Львові, там же вийшла друга збірка поетеси «Думи і мрії»(1899), а третя «Відгуки»(1902) з’явилася друком у Чернівцях. Після того поетеса працювала ще десять років і написала понад сотню віршів, так і не надрукованих за її життя.

У другій половині 90-х років письменниця звертається до драматургії. За порівняно короткий час було написано понад двадцять драматичних творів. Перша її драма «Блакитна троянда» (про життя української інтелігенції) побачила світ у 1896 році. Згодом з’являються інші драматичні поеми. Найбільш відомі з них — «Одержима»(1901), «На руїнах», «Вавилонський полон»(1903-1905), «Кассандра»(1907), «Бояриня», «Лісова пісня»(1911), «Камінний господар»(1912) та інші.

Багато часу вона віддала перекладам світової класики, перекладаючи на українську Генріха Гейне, Віктора Гюго, Миколу Гоголя, Івана Тургенєва, Адама Міцкевича. А також до кола її інтересів потрапили і біблейські тексти, і уривки з «Одісеї», і твори староіндійської обрядової поезії. Як бачимо, коло літературної зацікавленості Лесі Українки безмежне.

Вона спілкувалася з велетами українського духу, якими були її сучасники: Іван Франко, Микола Лисенко, Михайло Драгоманов, Михайло Коцюбинський, Агантангел Кримський, Ольга Кобилянська та інші. А з посеред тих інших варто згадати таких визначних художників слова як Борис Грінченко, Михайло Павлик, Василь Стефаник, Гнат Хоткевич. Разом з ними Леся Українка стала у перші ряди творців духовного життя нації та посіла там визначене їй долею місце.

Леся Українка довела світові, що ми українці, маємо глибоку історію і гідні поваги не лише тому, що живемо у самому центрі Європи. Ми європейці не лише географічно; ми – той народ, який подарував цивілізації неоціненні духовні скарби: віру, надію, любов і мужність.

Твори Лесі Українки актуальні й нині, бо порушені в них проблеми близькі сучасним українцям. Нам потрібно вчитися Лесиному терпінню, любові до людини, вміти допомагати тому, хто страждає, чекає від нас милосердя і доброти.

Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука,
Чи пісня й думка кволі?

Леся Українка залишила велику й цінну літературну спадщину, незважаючи на те, що все своє життя тяжко хворіла й цілими місяцями була прикута до ліжка. Через хворобу письменниці довелося багато їздити по світу. Вона лікувалась в Криму і на Кавказі, у Німеччині й Швейцарії, в Італії та Єгипті. В 1901 році Леся Українка відвідала Буковину та Галичину, зокрема Гуцульщину (на лікування в с. Буркут через Вижницю, Кути, Косів, Яворів, Криворівню).

Серед чарівної карпатської природи письменниця не лише лікувалася, а й познайомилася та спілкувалася з багатьма визначними діячами та цікавими людьми Західної України: І.Франком, М.Павликом, В. Стефаником, О. Кобилянською, О.Маковеєм, Н.Кобринською, а також багато читала й писала. Леся разом із чоловіком працювала над зібранням фольклору. Із голосу своєї дружини Климент Квітка записав 220 народних мелодій – це міцний і сміливий заповіт поетеси нащадкам.

Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Невблаганно прогресувала хвороба. Перемагаючи тяжкі страждання письменниця знаходила сили працювати. Та залишалися останні місяці життя. 1 серпня 1913 року в грузинському місті Сурамі зупинилося серце Лесі Українки. Тіло перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі поряд із могилами батька і брата.

Ларисі Косач судився недовгий земний шлях. Доля відміряла їй лише 42 роки. За коротке життя Леся встигла зробити в галузі літератури стільки, що вистачило б на життя кількох. Найповніше видання творів та перекладів Лесі Українки налічує 12 томів. В Україні і за її межами славетній письменниці встановлено чимало пам’ятників та пам’ятних знаків, її іменем названо вулиці, вищі навчальні заклади і театри, а образ поетеси (на тлі Луцького замку) увічнено на 200-гривневій купюрі. Щорічно присуджується Премія Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за кращі літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва.

Поетеса залишила нам у спадок свої геніальні твори, які й сьогодні дуже сучасні, співзвучні помислам і потребам українців нинішніх.

Леся Українка була поетом, драматургом, прозаїком, літературним критиком, публіцистом, перекладачем і фольклористом. Але і в своє 150-річчя, у ХХІ столітті – зі своїм рідним народом, серед його світочів і порадників.

ЛІТЕРАТУРА:

Українка Леся. Твори в чотирьох томах / Леся Українка. – Київ: Дніпро, 1981.
Т. 1: Поетичні твори. – 541 с.
Т. 2: Драматичні твори. – 628 с.
Т. 3: Драматичні твори, — 432 с.
Т. 4: Оповідання, статті, листи. – 438 с.
Костенко А. Леся Українка / А. Костенко. – Київ: Наш час, 2006. – 512 с.
Ломонос Є. Вивчення творчості Лесі Українки / Є. Ломонос. – Київ: Радянська школа, 1987. — 208 с.
Музей Лесі Українки в Києві / під ред. А. Матвієнко. – Київ: Мистецтво, 1975. – 18 с.
Правдива іскра Прометея / під ред. І. Миколайчук. – Київ: Школа, 1989. – 223 с.
Римська В. Новоград-Волинський літературно-меморіальний музей Лесі Українки: короткий путівник / В.Римська. – Київ: Мистецтво, 1983. – 32 с.
Українка Леся // Геник С. 150 видатних українок / С. Геник. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2003. – С. 201-203
Цікаві факти про поетесу Лесю Українку // Лаврик О. 1000 цікавих фактів про Україну / О. Лаврик. – Харків: Віват, 2015. – С. 50-52
Шаховський С. Леся Українка: критико-біогр. нарис / С.Шаховський. – Київ: Веселка, 1971. – 132 с.

*********

Бричка М. Учімося у Лесі Українки / М. Бричка // Дивослово. – 2013. — № 2. – С. 24-29
Грабовецька Н. Над всіх старшин найстарша правда …. / Н. Грабовецька // Шкільний світ. – 2016. – №2(січ.). – С. 16-21
Григорук А. Мирослав Лаюк написав роман про Лесю Українку / А. Григорук // Гуцульський край. – 2021. – 29 січ. – С. 5
Гуменюк В. Леся Українка і театр / В. Гуменюк // Дивослово. – 2003. — № 2. – С. 14-17
Влазнєва Б. Вона нам віддала і думи, і мрії свої … / Б. Влазнєва // Жінка. – 2013.- № 9. – С. 22-23
Вона в віки майбутні йти повинна // Шкільна бібліотека. – 2016. — № 1. – С. 13-15
Дорош Є. Невідома Леся / Є. Дорош // Пенсійний кур’єр. – 2013. – 9-15 серп. – С. 13
Кавун О. «Мені нігде так не добре, як вдома» / О.Кавун // Голос України. – 2011. – 25 лют. – С. 5
Камінчук О. Художній світогляд та особливості поетики Лесі Українки / О. Камінчук // Дивослово. – 2003. — № 1. – С. 54-59
Карпенко О. Леся Українка: на пагорбах Грузії / О.Карпенко // Дзеркало тижня. – 2015. — 21-27 лют. – С. 16
Ковальова О. Леся Українка – вибір модернізму / О. Ковальова // Дивослово. – 2005. — № 10. – С. 51-54
Кравчук Н. Число «13» — у долі й творчості Лесі Українки / Н. Кравчук // Високий замок. – 2011. – 25-27 лют. – С. 6
Леся Українка: думки про творчість поетеси // Шкільна бібліотека. – 2016. — № 1. – С. 49-56
Леся Українка: з життя та творчості: літ. вікторина // Шкільна бібліотека. – 2016. — № 4. – С. 76
«Любові легкого шляху не треба»: [Леся Українка та інтим. почуття] // Пенсійний кур’єр. – 2016. – 19 лют. – С. 11
Мельник В. Вона передбачила своє безсмертя / В. Мельник // Урядовий кур’єр. – 2013. – 1 серп. – С. 11
Мірошниченко Л. Невідомі автографи Лесі Українки / Л. Мірошниченко // Слово і час. – 2008. — № 1. – С. 72-78
Мафтин Н. Ідеал краси у творчості Лесі Українки / Н. Мафтин // Дивослово. – 2019. — № 2. – С. 39-45
Науменко Н. Вільний вірш у творчості Лесі Українки / Н. Науменко // Дивослово. – 2004. — № 4. – С. 6-8
Поліщук Я. Драматургія Лесі Українки / Я. Поліщук // Дивослово. – 2005. — № 5. – С. 52-56
Сивокінь Г. Леся Українка, яку мало знаємо / Г. Сивокінь // Дивослово. – 1996. — № 2. – С. 8-9
Сіденко В. Поезія Лесі Українки / В. Сіденко // Дивослово. – 2016. — № 2. – С. 22-24
Сулятицький М. «Убий, не здамся!»: Основні світоглядні засади творчості Лесі Українки споріднені з «декалогом українського націоналіста» / М. Сулятицький // Галичина. – 2021. – 22-28 січ. – С. 6
Тебе я втратити не хочу, хоч ти не мій …: трагічне, але світле кохання Лесі Українки до Мержинського // Шкільна бібліотека. – 2006. — № 1. – С. 69-72
Чорковська Т. Жінка сузір’я нескорених / Т. Чорковська // Урядовий кур’єр. – 2013. –26 лют. – С. 3
Щукіна І. Вона нам віддала і думи, і мрії свої: 1 серп. 1913 р. – померла Леся Українка / І. Щукіна // Жінка. — 2013. — № 9. – С. 22-23