Шевченко, якого ми не знаємо
Пам’ятка читачеві до 210-ої річниці від дня народження Кобзаря
(1814 – 1861)
Кожен народ, виборюючи свою свободу, час від часу потрапляє в ситуацію зневіри, відчаю, втрати орієнтирів. У найважчі хвилини люди особливо потребують Бога й духовних лідерів. Духовним лідером, батьком української нації й знаковою особистістю для нас, українців, є Тарас Шевченко…
Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й надзвичайного таланту, що здобула світову славу. Із цим іменем сьогодні на планеті асоціюється Україна. І хто б ти не був, де б не жив, а перечитавши «Кобзаря», не можеш уявити своєї долі без його слова. Пізнавати Шевченка –це пізнавати історію його народу.
Любов Шевченка до України можна прирівняти лише до любові сина й матері. Він силою свого слова повернув ім’я своєму народові й засвідчив його історичне право на рідну землю. Лише там , де звучить рідне слово, живе український народ.
Відродження України, її духовності неможливе без вивчення спадщини Шевченка. Творчість Кобзаря – то найдорогоцінніший скарб, що підтримує українця впродовж усього життя, передається від покоління до покоління. Українського народу не існує без Шевченка. У ньому – вся історія наша, усе буття, мрії.
Прометей, Пророк, Апостол, Кобзар… Цими високими словами ще за життя називали Тараса Григоровича Шевченка. Він був поетом волі в час неволі, поетом добра в засиллі зла.
Василь Стефаник у 1914 році на Шевченківському святі з нагоди ювілею сказав: “ І коли великі люди дають зміст народам, то Тарас дав його українському народові… У його словах нам показана далека дорога до нашої майбутності. Читайте його слово, шукайте тої дороги, йдіть нею“. Читаємо Шевченка, вивчаємо його творчість, постійно переконуючись, що пророкування Кобзаря збувалися і збуваються з кожним днем на наших очах.
Шевченко для українського народу – явище унікальне, неординарне. Тому все, що з ним пов’язано, дороге нам і рідне. Але постать Кобзаря доволі часто настільки зміфолізовано, що за нею досить важко побачити звичайну людину, яка колись так само кохала й зраджувала, боялась і ненавиділа.
Кожне покоління має змогу показати власне розуміння глибини й багатогранної творчості геніального Кобзаря, його універсальність й позачасовість, як талановитого письменника, художника, співака, аристократа, інтелектуала, розум якого не збагнути мільйонам у мільйонах наукових розвідок.
Факти про митця, яких не знає більшість
Шевченко був модником
Образ Шевченка часто малюють у вигляді такого собі вусатого чолов’яги у шапці і свиті. Дослідники біографії митця не погоджуються з таким однобоким трактуванням його постаті. Адже Шевченко був у душі демократом і не любив надмірної пишності. Втім, під час життя у Петербурзі, коли він став модним портретистом і почав заробляти добрі гроші, Шевченко одягався досить модно. Зокрема, у своєму щоденнику він написав про особливе задоволення від придбання гумового плаща-макінтоша, який тоді коштував 100 карбованців. (Для порівняння – в археологічній комісії Шевченко заробляв 150 карбованців на рік).
Тарас Григорович планував одруження
Про особу 20-річної наймички Ликери Полусмакової, в яку закохався Шевченко на 46 році життя, відомо з біографії поета. Втім, ця дівчина не тільки полонила серце митця, він збирався з нею одружитися. Готувався до весілля, купував посаг, найняв для грубуватої Ликери вчителя, аби «зліпити» з неї дівчину-мрію. Але не судилося. Серед причин розриву називають кілька версій. Перша – що Шевченко застав дівчину в обіймах того-таки вчителя. Інша – що сама Ликера не схотіла їхати з Шевченком до Петербургу, а воліла залишитися у звичайній для себе обстановці. Наймовірніше, вважають дослідники, що Кобзар таки зрозумів, що Ликера була жадібною, грубою, неохайною, і погодилась на шлюб з Шевченком тільки з корисливою метою.
Рекордна кількість пам’ятників
1384 пам’ятники Кобзареві встановлено на території від Бразилії до Китаю. Це друге місце за кількістю пам’ятників одній особі. Найбільше на Землі, вважають дослідники, існує монументів Ісусу Христу.
Більшість пам’ятників Шевченку розташовані на території України – 1256, зате майже півтори сотні розмістились у 35 країнах.
180 населених пунктів
Нині в Україні 164 населені пункти названі на честь Тараса Шевченка. У Казахстані його ім’я носить Форт-Шевченка, з 1964 по 1991 роки місто Актау мало назву Шевченко. Також назву Шевченко мають 3 села, 4 селища і 8 хуторів в Адигеї, Башкортостані, Краснодарському краї і село у Рибницькому районі Придністров’я.
Крім того, на честь Шевченка названі морська затока в Аральському морі та вершина висотою 4200 м на північному схилі Кавказу, в Боковому хребті. Це ім’я дали їй українські альпіністи, які вперше зійшли на цю вершину Кавказу у 1939 році.
Твори Шевченка перекладені на мову есперанто
Поезію Тараса Шевченка перекладено більш ніж ста мовами світу. Серед них – японська, корейська, арабська і міжнародна мова есперанто. Найбільше перекладів було здійснено німецькою, польською, англійською мовами.
Шевченко і пісня
Мало хто знає, яким натхненним співаком був Т. Шевченко, як глибоко та творчо розкривав образ, зміст українського музичного твору під час виконання. А. Максимович стверджував, що якби Шевченко не був ні поетом, ні художником, а лише співаком, то й цим він заслужив би пам’ять і шану від нащадків.
Великий вплив на Тараса мала українська народна пісня. Вона пройшла через усе життя Кобзаря, була його натхненницею та порадницею.
Музичні здібності і голос Тарас успадкував від мами Катерини. Шевченкознавці вважають, що Тарасова мама по батьковій лінії походила з передкарпатських бойків, які здавна славилися національним патріотизмом. На материн спів у церкві, в хаті, на городі сходилися селяни.
До родоводу Катерини Бойко звернулися правнук Т. Шевченка по сестрі Д. Красицькій та правнучка Л. Красицька. Появу прізвища Бойко на Наддніпрянщині пояснюють як наслідок історичних подій середини ХІІ століття на Покутті – виступів під проводом Семена Височана, викликаних визвольною війною під проводом Б. Хмельницького.
Глибоко символічним є сам факт, що Тарас – син Катерини Бойко і Григорія Шевченка, представників двох частин України, роз’єднаних політичним кордоном : західної по матері і східної по батькові.
Здібності до науки, літератури Т. Шевченко успадкував від батька, який уголос читав релігійні та історичні книги сусідам, побратимам-чумакам, які не вміючи читати, вміли добре слухати.
Крадькома змальовуючи картини в пана Енгельгарда, Тарас непомітно для себе починав співати. Спів за художньою роботою був потребою Шевченка-художника. Очі дивилися, руки малювали, а душа співала.
За свідченням сучасників Т. Шевченко мав оксамитовий баритон приємного тембру із високими нотами. Співав Тарас у Літньому саду, змальовуючи скульптури, у ширяєвській майстерні, на риштуваннях під куполом оперного театру, у класі Карла Брюллова, у приватних залах Волканської, Закревських, Лизогубів, Рєпніних, співав, подорожуючи пішки до Почаївської лаври, у киргизьких степах, під конвоєм жандармів.
Шевченко був обізнаний у класичній музиці, про що свідчать його повісті «Музикант», «Художник», «Княгиня».
Класична музика мала великий вплив на інтелект Шевченка
Про Шевченка є понад 90 авторських спогадів, в яких описується його прекрасний спів, талановите перевтілення в пісенні образи, захоплюючу декламацію поезії. Свідчення про це знаходимо у спогадах О. Афанасьєва-Чужбинського, І. Сошенка, О. Марковича, братів Лазаревських, батька і дочки Рєпніних, подружжя Кулішів та багатьох інших сучасників Кобзаря.
Всі ці розвідки дають змогу нам відкрити багатий внутрішній світ неординарної особистості Тараса Григоровича Шевченка. Долучайтесь до великого!
Матеріал підготувала Уляна Книш, провідна бібліографиня Косівської ЦМБ