Марко Черемшина

Пам’ятка читачу до 150-ої річниці з дня народження класика української літератури, громадського діяча, адвоката, доктора права Марка Черемшини (справжнє ім’я — Іван Семанюк).

«Марко Черемшина»

13 липня 1874, Кобаки — 25 квітня 1927, Снятин.

Народився 13 червня 1874 року в Галичині, селі Кобаки Косівського повіту (нині Косівський район Івано-Франківської області) в селянській родині. Батько Марка Черемшини Юрій Семанюк хоч і належав до бідних селян, але як для свого становища був людиною освіченою, дружив з Юрієм Федьковичем, мав дома чималу бібліотеку, любив співати, малювати.

Дитячі літа майбутнього письменника пройшли у діда по матері Дмитра Олексюка. Пізніше у автобіографічній новелі “Карби” Марко Черемшина зворушливо розповість про свої дитячі враження і переживання, про ті картини, які він виніс із гостинної дідової хати.

Після закінчення сільської початкової школи у 1889 р. батько віддав сина до коломийської польської гімназії, де він, як і інші селянські діти, пройшов сувору життєву школу. Поетична картина розлуки з селом, мрії батьків і дітей про навчання, про кращу долю відтворені пізніше у “згадці”, присвяченій пам’яті батька, “Бо як дим підоймається”.

Синова наука дорого обходилася батькам. Щоб його утримувати в гімназії, вони щороку продавали по моргові поля. Юнак зазнав різних принижень, поки не скинув селянський одяг і не вбрався у міську одежу, поки не опанував добре польську мову. Невдовзі Іван Семанюк став одним з перших учнів гімназії. Не задовольняючись програмою, він пильно зайнявся самоосвітою, читав книжки з бібліотеки, яку таємно збирали гімназисти. Це були переважно твори українських, російських і польських письменників.

Навчаючись у Коломийській гімназії, юнак зацікавився тогочасним життям у Галичині і на Буковині, передплачував майже всі тодішні часописи. На цей час припадають і його перші літературні спроби, які він підписує псевдонімами Василь Заренко, Марко Легіт. Згодом Марко Черемшина написав свій перший твір-драму «Несамовиті» і надіслав її на конкурс, оголошений львівським журналом «Зоря».

Хоч драма була оцінена рецензентами позитивно, вона ні в друк, ні на сцену не потрапила, текст її загубився, збереглося лише два уривки чорнового автографа. Спроба сил у драматургії не пройшла марно для Черемшини: не ставши драматургом у повному розумінні, він став згодом визначним майстром психологічних новел, характерною прикметою яких є глибокий драматизм.

Перше оповідання «Керманич» надрукував 1896 у газеті «Буковина». У цьому ж році Марко Черемшина закінчив гімназію в Коломиї і поїхав до Відня, де вступив на юридичний факультет. В університеті він повністю віддає себе літературній і культурно-громадській діяльності.

У нього був діяльний характер, його всюди було повно. Василь Стефаник і Марко Черемшина дотримувалися тієї думки, що світ зміниться лише тоді, коли громадянство буде свідоме і боротиметься за краще життя. Ще будучи студентом юридичного факультету Віденського університету, Марко Черемшина відразу включився в суспільно-культурне життя австрійської столиці, де вчилося багато української молоді.

Він записався до товариства “Січ” і водночас був активним учасником товариств “Родина” і “Поступ”. У львівських архівах є лист, датований 1900 роком, де студент Іван Семанюк просить неназвану особу посприяти в організації Шевченківських свят, бо, за його словами, Шевченко — це геній усього українського народу, українців по обидва боки Дніпра. І всі повинні знати, що Україна розташована в центрі Європи і вирізняється високою духовною культурою.

З 1896 року в чернівецькій українській газеті «Буковина» починають з’являтися перші твори молодого письменника – оповідання, поезії в прозі, художні переклади. У 1897 році Марко Черемшина зустрівся з Іваном Франком, який став його першим літературним редактором.

Передові, демократично настроєні письменники Галичини й Буковини, йдучи за І. Франком, орієнтувалися на культуру й літературу всього українського народу, насамперед на творчість Тараса Шевченка. Такі з них, як Василь Стефаник, Лесь Мартович і Марко Черемшина, що склали так звану “покутську трійцю”, вже на початку своєї творчої біографії зайняли помітне місце в загальноукраїнському літературному процесі. Цьому сприяла їхня виразна письменницька індивідуальність, яскраве літературне обдарування. І.Франко у статті “З останніх десятиліть XIX в.” писав: “Наша проза під пером Кобилянської, Стефаника, Черемшини, Яцківа набрала поетичного лету, мелодійності, ніжності, грації та різнородності…”.

В 1899 році у Львівському журналі «Літературно-науковий вісник» було вміщено оповідання «Святий Николай у гарті» та «Хіба даруймо воду», які засвідчили народження талановитого й оригінального письменника. Протягом двох років М. Черемшина написав ряд оповідань на тему гуцульського життя. В 1901 році вони вийшли у Чернівцях окремою книжкою під назвою «Карби». Ця невелика книжечка одразу висунула його на одне з чільних місць серед українських новелістів початку ХХ століття.

Після виходу «Карбів» у літературній творчості Черемшини настала перерва. Спочатку він проходив фахову практику у Відні, а з жовтня 1906 року перебрався до м. Делятин, де працював адвокатом шість років. У 1912 році відкрив власну адвокатську канцелярію в м. Снятин.

Адвокатська діяльність Івана Семанюка мало вивчена. Але відомо, що він захищав переважно селян, бо був переконаний, що простий хлоп і пан у судовій канцелярії повинні мати рівні права. Марко Черемшина обстоював інтереси членів “Просвіти” і “Сільського господаря”, бо польська влада часто їх порушувала. Архівні матеріали з Івано-Франківська підтверджують, що за діяльністю Марка Черемшини стежила поліція, бо він виступав за відкриття українського університету у Львові, захищав права української мови.

У роки першої світової війни Черемшина жив у рідному селі Кобаки, яке опинилося в зоні найзапекліших боїв. На власні очі письменник спостерігав жахливі картини того жорстокого часу. Побачене і пережите незабаром він відобразив в новелах про війну. Десь невдовзі після закінчення війни письменник повернувся до Снятина.

Він не зміг залишитися осторонь драматичних подій, коли творилася нова історія української державності. Навесні 1919-го румунські війська зайняли Покуття. Адвокат Іван Семанюк з делегацією ЗУНР виїхав для переговорів, щоб уникнути кровопролиття. Але румуни затримали їх, пограбували, а згодом почали наступ. “Кулі дзвеніли нам попід пахи, і тоді я кинувся у придорожній рів з водою і перележав тут у студеній воді з годину, та із тої перестуди занедужав на нирки і досі з тої упертої недуги вилічитись не можу…”, — напише письменник в автобіографії.

У новелах Марко Черемшина міг одночасно змалювати загибель людей і танці. У нього співанки з іронічним змістом, майже в кожній новелі є коломийки. Все це Марко Черемшина виніс з дитинства, коли виховувався у діда, про що згадував: “Я виріс серед співанок, казок та сопілок, вдихав їх в себе і видихав ними”. Він чув розповіді гуцулів, які приходили до діда з бабою, і ті події намагався відтворити в новелах.

Глибокий і всесторонній знавець селянського життя і побуту Марко Черемшина показав у своїх творах колоритну панораму життя гуцульського села впродовж понад чверті століття. Спостережливе око письменника-демократа і народолюбця пильно стежило за всіма соціальними змінами, що відбувалися в житті селян і вели від покори до активного соціального протесту.

Несправедливо вважати, що Марко Черемшина наслідував Василя Стефаника. Гуцульські мотиви новел Черемшини відрізняються від покутських творів Стефаника. Тематика в них спільна — селянська. Але Стефаник писав трагічно, відшліфовуючи кожне слово, а Марко Черемшина — з несвідомою іронією, як висловився про його творчість Дмитро Донцов, з легким гумором, трохи оптимістично попри всі негаразди селян.

Навіть у першому творі — драмі “Несамовиті”, де показано конфлікт батьків і дітей, вже вчувається легка іронія. Недаремно Михайло Грушевський, даючи позитивну оцінку драмі, радив переробити її на комедію.

Окрилений успіхом, Черемшина активно займався літературною творчістю, готував нову книжку до видання. Але доля відміряла йому короткий вік — 52 роки. Хвороба нирок дала ускладнення на серце і спричинила 25 квітня 1927 року передчасну смерть, яка обірвала всі його творчі плани.

У Львові до другої світової війни окремими виданням після «Карбів» вийшла збірка оповідань Черемшини: «Вибрані твори» (1929), «Твори. Повне видання», т. І—III (1937), «Вибрані твори» (1938). Перше видання збірки новел «Село вигибає» зі вступною статтею Миколи Зерова вийшло 1925 році у Києві. Після того вибрані твори Черемшини видавалися багато разів. Загалом, літературний доробок Черемшини становить близько 60 літературних творів (за виключенням публіцистичних виступів в газетах та майже загубленими поетичними пробами покутянина).

У 2023 році у видавництві «Discursus / Брустури» виходить найповніше на сьогодні зібрання творів Марка Черемшини «Райска птиця», упордковане Іванною Стеф’юк.

Нині в Кобаках у рідній хаті письменника створено музей. Є літературно-меморіальний музей Марка Черемшини і в Снятині, який був відкритий на вшанування пам’яті письменника 17 липня 1949 року. Тут також споруджено пам’ятник-погруддя.

За оповіданням Марка Черемшини «Сльоза» створено мультиплікаційну стрічку «Різдвяна казка» (1993, «Укранімафільм»). Про нього знято фільм «Марко Черемшина» (1975).

Матеріал підготувала провідна бібліографиня Косівської центральної міської бібліотеки У. Книш.