Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі?
25 лютого 2026 року в світлиці Косівської центральної міської бібліотеки ім. Богдана Радиша-Маринюка було дуже багатолюдно та цікаво. Тут зібралися поціновувачів літератури, друзі бібліотеки та ті, хто шукає натхнення в українському слові.
Подія проходила в межах засідання Клубу інтелігенції ім.І.Пелипейка, де ми спершу з Аделею Григорук поринули у дуже цікаву розповідь про “Гуцульщину в житті та творчості Лесі Українки” з нагоди 155-річниці від дня народження письменниці.
Леся Українка довела світові, що ми українці, маємо глибоку історію і гідні поваги не лише тому, що живемо у самому центрі Європи. Ми європейці не лише географічно; ми – той народ, який подарував цивілізації неоціненні духовні скарби : віру, надію, любов і мужність.
Леся Українка залишила велику й цінну літературну спадщину, незважаючи на те, що все своє життя тяжко хворіла й цілими місяцями була прикута до ліжка. Через хворобу письменниці довелося багато їздити по світу. Вона лікувалась в Криму і на Кавказі, у Німеччині й Швейцарії, в Італії та Єгипті.
В 1901 році Леся Українка відвідала Буковину та Галичину, зокрема Гуцульщину (на лікування в с. Буркут через Вижницю, Кути, Косів, Яворів, Криворівню). Серед чарівної карпатської природи письменниця не лише лікувалася, а й познайомилася та спілкувалася з багатьма визначними діячами та цікавими людьми Західної України : І.Франком, М.Павликом, В. Стефаником, О. Кобилянською, О.Маковеєм, Н.Кобринською, а також багато читала й писала.
Леся разом із чоловіком працювала над зібранням фольклору. Із голосу своєї дружини Климент Квітка записав 220 народних мелодій – це міцний і сміливий заповіт поетеси нащадкам.
Любімо своє, шануймо своє й дякуймо, що у нас були такі попередники.
Твори Лесі Українки актуальні й нині, бо порушені в них проблеми близькі сучасним українцям. Нам потрібно вчитися Лесиному терпінню, любові до людини, вміти допомагати тому, хто страждає, чекає від нас милосердя і доброти.
Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука,
Чи пісня й думка кволі?
З тематичною викладкою літератури «Світло Лесиного слова» присутніх ознайомила Уляна Книш, провідний бібліограф.
Потім присутні мали змогу познайомитися з новою книгою Ганни Біленчук «Сонцелюдники», поспілкуватися про поезію, сенси світла і людяності, що звучать у її творчості, та почути живе авторське слово.
Ганна Біленчук не планувала бути письменницею. На її думку, що для більшості людей, які займаються улюбленою справою, головне – горіти цією справою і не бачити з цього ніякої вигоди. Ні гроші, ні слава не дадуть результат якісної творчості. Молода письменниця родом із села Уторопи, де народився український поет-дисидент Тарас Мельничук, є його далекою родичкою.
З великим захопленням присутні прослухали пісню «Журавлина» на слова Тараса Мельничука, яку виконав юний Кирилко Кіщук.
Ганна Біленчук є авторкою двох збірок поетичної прози “Автограф серця” та “Реверанс душі”, членкиня Товариства письменників та журналістів ім. І. Франка. Її поезія — це філософські роздуми, діалоги з місяцями, тексти про любов, природу, життя та цінність кожної миті. Зі слів письменниці, вона хоче, щоб на таких зустрічах люди мали можливість відпочити і розслабитися.
«Сонцелюдники» — це третя книга Ганни Біленчук. Як пише авторка: «Окрім опіки над небом і землею, передусім, сонце прагне бути з людиною. Воно з’являється всім, але бачить лише тих, хто вміє його бачити – Сонцелюдників. Такі люди віддають більше, ніж отримують, живуть заради мрії, а їхньою бронею є доброта. Вони завжди залишають у душі сонячний післясмак – Сонцелюдники». Ця книга про любов, про нас з вами, про ті місця, які авторка відвідувала.
Матеріал підготувала Уляна Книш.
