Нев’янучий цвіт українства

До 140-річчя від дня заснування «Просвіти»

8 грудня 1868р. у Львові невеличка група національно свідомої української інтелігенції заснувала громадську інституцію під назвою «Просвіта». Своїм завданням члени цього товариства вбачали піднесення національно-культурного, освітнього рівня найширших верств українців краю, зростання їх національної свідомості та почуття власної гідності. Особливістю діяльності «Просвіти» було свідоме відсторонення від будь-якої участі у суто політичних рухах і акціях. Діячі «Просвіти» могли бути (і були) членами різних політичних партій, однак свої політичні уподобання вони не мали права поширювати на діяльність товариства.

Після створення «Просвіти» у Львові аналогічні товариства створюються по всій Галичині. З року в рік зростала кількість читалень «Просвіти», у містечках і селах створювалися філії товариства.

Головним напрямом у діяльності «Просвіти» стало видання дешевих книжок для народу, написаних зрозумілою йому українською мовою. Завдяки цьому, а також те, що читальні стали в українських селах осередком національної культури і змістовного дозвілля, товариство поступово здобувало неабиякий авторитет у краї.

Стали різноманітними форми діяльності просвітян. Крім видавничої справи багато уваги приділялося створенню бібліотек та комплектуванню їх фондів книгами українською мовою, організації сільських самодіяльних театрів і народних музеїв, хорів, оркестрів, проведенню лекційної роботи. Велася наполеглива боротьба за подолання неписьменності, пияцтва, антисанітарії. В умовах масового безробіття завдяки створенню у краї просвітянських книгарень, друкарень, палітурних майстерень та інших підприємств багато галичан мали змогу прогодувати себе і свої сім´ї. Під егідою товариства успішно діяли різноманітні школи та курси – господарські, промислові, торговельні, де всі бажаючі могли набути певний фах.

Значну увагу «Просвіта» приділяла організації чотирьох щорічних загально просвітянських свят, які широко відзначалися всіма філіями і читальнями товариства. У першій декаді березня – Шевченківське свято, у травні – Свято Івана Франка, у жовтні – Свято книги, у грудні – Свято Просвіти. З 1900-х рр. Шевченківське свято у Галичині набуло такого розмаху, що стало у краї дійсно всенародним. У багатьох селах на добровільні пожертви населення встановлювалися пам’ятники Кобзареві.

Один з найяскравіших напрямків діяльності товариства – книгодрукування і розповсюдження недорогих, написаних українською мовою книжок. Це були шкільні підручники, твори класиків української та світової літератури, щорічні календарі-альманахи, науково-популярні видання, портрети видатних діячів України, тексти народних пісень, ноти та інші. Частина таких книжок виходила у серіях, зокрема «Народна бібліотека Просвіти», «Історична бібліотека Просвіти», «Серія красного письменства», що набули значної популярності. В загальному за 70 років (1868 – 1939) «Просвіта» та її філії видали понад 1000 назв друкованих видань. У виданнях товариства систематично друкувалися твори Т. Шевченка, П. Куліша, Б. Грінченка, І.Нечуя-Левицького, О.Стороженка, Л.Глібова, Марка Вовчка, В.Мови-Лиманського та багатьох інших майстрів художнього слова.

«Просвіта» сприяє створенню нових українських громадських організацій і товариств, ділиться з ними у період їх становлення коштами, будівлями, досвідом організаційної роботи в масах. Так виникає широко відоме на Галичині Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ), «Українське педагогічне товариство» (надалі – «Рідна школа»), «Сільський господар», перше українське політичне товариство «Народна Рада», перше українське ремісниче товариство «Зоря», фізкультурне товариство «Сокіл» та ін..

Товариство «Просвіта» першим в Галичині почало пропагувати основи гігієни, медичних знань серед селянства, активно засуджувало знахарство та забобони. За його сприянням утворилися «Товариство гігієнічне», «Товариство українських лікарів», товариство «Відродження», яке перейняло естафету антиалкогольного руху. «Просвіта» сприяла також зародженню і розвитку жіночого товариства «Союз українок» та юнацького «Пласту».

Поряд з так званою «дорослою Просвітою» у 30-ті рр.. активно діяли численні осередки «Молодої Просвіти», де проходили духовний та фізичний вишкіл десятки тисяч дітей, підлітків. В цих осередках вони на все життя засвоювали найважливіший урок: я українець, я люблю рідну мову і маю повсякденно плекати і боронити честь, славу і волю своєї Батьківщини. Невипадково багато з них стали бійцями ОУН-УПА.

Але незважаючи на позапартійну діяльність та культурницький характер жодна з «Просвіт» не змогла співіснувати з жорстокими тоталітарними режимами. Діяльність «Просвіти» заборонялася царським, радянським та іншими урядами, а багатьох «просвітян» було піддано репресіям – арештовано, заслано у сибірські табори, страчено. Тогочасні уряди вбачали велику небезпеку навіть у вже ліквідованих «Просвітах». Тому, починаючи з 1920-х рр., робилося все можливе, щоб стерти з пам’яті народу згадки про «просвітянський» національно-культурний рух. Діяльність «Просвіт» всіляко замовчувалася або критикувалася, книжки, видані товариством вилучалися з усіх публічних бібліотек і знищувалися. Небезпечно було зберігати «просвітянські» видання у приватних домашніх бібліотеках.

«Просвіта» відродилася на теренах України лише наприкінці 1980-х рр. як Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

У період припинення діяльності «Просвіт» в Україні успішно діяли однойменні товариства за океаном. І тому можна стверджувати, що діяльність «просвітянських» осередків ніколи не переривалася.

Сучасна «Просвіта», спираючись на найкращі традиції попередників, веде в Україні активну роботу з відродження національної культури, захисту української мови, продовжує свою місію державотворення, прилучення громадян до невичерпної криниці національної та світової культур, дбає про нове життя замовчуваних до недавнього часу одвічних святинь нашого народу.

«Просвіта» за багатьма ознаками є унікальним історико-культурним явищем на теренах України. Її багаторічна діяльність – справжній подвиг в ім’я захисту національно-культурних прав українського народу. При різних владах та диктаторах її громили, цькували, нищили, але нікому не вдалося зламати прагнення нашого народу до рідної мови, книги, освіти, культури, організованого та гармонійного життя. Тому діяльність «Просвіт» є однією з найзнаменніших віх історії України, яка вимагає гідного вшанування.

Матеріал підготувала
У. Книш – провідний бібліограф ЦБ м. Косова

Комп’ютерний набір
О. Радиш

ЛІТЕРАТУРА

• Гарат Р. Діяльність товариства «Просвіта» в Галичині (1868 – 1921 рр.) / Р.Гарат, А.Коцул, В.Коцул. – Переяслав-Хмельницький, 2005. – 167с.
• Ковба Ж. Просвіта – світло, знання, добро і воля українського народу / Ж.Ковба – Дрогобич, 1993. – 126с.
• Нарис історії «Просвіти» / Р.Іваничук, Т.Комаринець, І.Мельник, А.Середяк. – Львів, 1993. – 232с.
• Просвіта: історія та сучасність (1868 – 1998) / упоряд., ред.. В.Герман; Всеукр. т-во «Просвіта» ім.. Т.Шевченка. – К., 1998. – 485с.
• Просвіта Івано-Франківська: минуле й сучасне / за ред.. В.Бойка. – Івано-Франківськ, 2000. – 208с.
• Сіреджук П. Роль «Посвіти» і «Січі» в розвитку культури Гуцульщини (кінець ХІХ – поч.. ХХ ст.) / П.Сіреджук // Матеріали ХІ Гуцульського Міжнародного фестивалю. – Верховина, 2001. – С. 207 – 210

*******

• Кир´ян Н. Наша родина збільшується: до 140-річчя «Просвіти» / Н.Кир´ян // Слово Просвіти. – 2008. – 6 – 12 лист. – С.8
• Вівчар Б. «Просвіта» – на колесах!: [голова ОДА М.Палійчук вручив автобус обл. об’єднанню ВУТ «Просвіта»] / Б.Вівчар // Галичина. – 2008. – 30 жовт. – С.17
• Шот М. Доля одна – а ми громада / М.Шот // Уряд. кур’єр. – 2008. – 15 трав. – С.10
• Вівчар Б. Зерно правди сіяла «Просвіта» / Б.Вівчар // Галичина. – 2007. – 22 груд. – С.3
• Клічак В. «Просвіта» через скельця КРУ і без них / В.Клічак // Дзеркало тижня. – 2006. – 23 верес. – С.16
• Ботанова К. Монополія на мову: [діяльність Всеукр. т-во «Просвіта»] / К.Ботанова // Дзеркало тижня. – 2006. – 2 верес. – С.17
• Пелипейко І. Будила національну свідомість: [«Просвіта» Косівщини] / І.Пелипейко // Галицька Просвіта. – 2006. – 29 черв. С.4
• Кунанець Н. Мандрівні бібліотеки товариства «Просвіта» Галичини (перша половина ХХ ст..) / Н.Кунанець // Бібліотечна планета . – 2005. – №1. – С. 31 – 33.