Косівські святині: про костел

Римо-католицька парафія з’явилася в Косові ще в 1740 році. А костел був збудований значно пізніше, 1771 року, на кошти власника міста Тадеуша Дзєдушицького. Костел належав отцям бернардинам. Він згорів у 1881 році. Новий костел “Маткі Боскєй Ружаньцовей” освячено в 1897 році. Його, очевидно, зведено на місці старого.

Він стояв там, де тепер інститут. Дзєдушицькі були великі магнати. Вони володіли Косовом, солеварнею та селами від Хімчина і Рожнова аж до Жаб’я. Посідали високі посади і за часів старої Польщі, і за Австрії. Їхні нащадки також цікавилися Гуцульщиною, хоч уже не мали тут маєтків. Граф Влодзімєж Дзєдушицкі у 2-ій половині XIX ст. створив у Львові великий музей, допоміг Володимирові Шухевичу видати наукову працю “Гуцульщина”. У 1876 році заснував у Коломиї школу гончарства, якою керував славетний Олекса Бахметюк з Косова. Граф навіть посилав вироби гуцульських майстрів на різні міжнародні виставки у Відні, Берліні і навіть Парижі. Тож мали ці пани заслуги перед Гуцульщиною. Але що до того комуністам? Їм дуже колов очі костел, який хоч непрямо, але нагадував про Дзєдушицьких. Після війни костел перетворено на склад солі. Її тримали насипом. Від такого товару стіни змокріли, образи попсувалися. Але різьба вівтаря була дуже гарна, навіть позолота трималася. На цвинтарі обладнали “фізкультплощадку”, тут проводилися тренування та змагання. Але храм все одно не давав комуністам спокійно спати, бо на ньому залишалися хрести. І ось однієї ночі КДБ найняло якихось людей, аби хрести спиляли. Робилось це таємно. Ті полізли на дах. А в будинку навпроти костелу був тоді дитячий садок. Нічний сторож садка почув, що хтось ходить на костелі, і зателефонував міліції. Ті швидко приїхали, бо ж хтось хоче склад обікрасти! Почали гукати на тих невідомих, аби злазили. А ті люди гадали, що то збіглися поляки хрести боронити! І ніяк не хочуть злізти. Міліція почала стріляти. Це почули каґебісти і примчалися сюди також. Аж тепер вияснилося, в чому права. Стрілянина припинилася, найняті хрестоломи злізли з даху. Через деякий час хрести таки спиляли, а потому й костел розвалили і на його місці збудували училище. Казав секретар райкому Петрик, що то він дав таку пораду. Гарне училище, але костела шкода, бо то була історична пам’ятка. Коло костелу було немало могил, певно, ксьондзів. То коли будували училище, кості, які траплялися, кудись забрали й закопали. А таки не дали спокою й мертвим.

Не на доброму місці збудували училище! Тому й були всякі нелади. Як вимурували два поверхи, аж тоді здогадалися, що в цій місцевості загрожують землетруси, і будувати треба по-спеціальному. Розвалили стіни і почали будівництво спочатку. А пізніше один по одному молоді директори училища повмирали. А далі й начальник КґБ загинув. Люди лише головами хитали та говорили: “Ой, руйнація костела не зійде так комуністам!” А таки не зійшла…

Про ксьондзів цього костела в минулому знаємо дуже мало. О. Едвард Максиміліан Маєвскі був священиком упродовж 45 років, помер у 1940 році. У 1930-х роках, крім виконання своїх пастирських обов’язків, багато працювали з католицькою молоддю о.о Ґвардіян та Ґонсіорек. Церковно-громадською працею займався й о. Болєславскі. Першим ксьондзом у відродженому 1 листопада 1911 року в присутності біскупа Мар’яна Трохим’яка костелі (у приміщенні каплиці, збудованій 1866 року) був о. Пйотр Бук, після нього – Збіґнєв Луц та Пйотер Бєлюфка. Вони зуміли підняти невелику (бл. 50 родин) католицьку релігійну громаду на впорядкування по-вандальськи понищених каплиці й кладовища. Від зруйнованого костела XVIII ст. в теперішньому Косові є ікона Божої Матері, яку зберегла греко-католицька церква. З 2001 року очолює римо-католицьку громаду о. Антон Козак з Львівщини. Інші ксьондзи призначалися з Польщі. Вони швидко оволодівали українською мовою і використовували її в богослужінні.