Петро Лосюк — «Засновник «Гуцульської школи»

До 75-річчя від дня народження Петра Лосюка.

Петро Лосюк народився 4 березня 1936 року в селі Яворів, що на Косівщині. Середню освіту здобув у Косові, бо в селі середньої школи не було. Школу закінчив 1954 року. Далі – служба в армії, навчання в Станіславському педінституті, фізико-математичний факультет якого з відзнакою закінчив 1962 року.

Міг залишитися в обласному центрі, але повернувся в рідне село. Молодий учитель поставив перед собою амбітну мету: піднести в селі престиж освіти, дати гуцульським дітям можливість вільно обирати свій життєвий шлях згідно з покликанням, а не бути заздалегідь приреченим до праці на колгоспній фермі чи в бутині або на сезонних роботах у далеких краях.

Ставши 1963-го директором Яворівської школи, він відтоді здійснює свій високий намір. І насамперед особистим прикладом. Не задовольнився інститутським дипломом – 1974-го у Москві захистив кандидатську дисертацію на неординарну тему: «Моральне виховання старшокласників у процесі оволодіння народним декоративно-прикладним мистецтвом». Тема взята не зі стелі: молодий директор запровадив у школі вивчення різьби, бондарства, вишивки, ліжникарства, чим дуже зацікавив сільську дітвору.

Отже, Петро Васильович Лосюк вперше розробив теоретичні засади виховних можливостей занять учнів декоративно-прикладним мистецтвом. На стикуванні мистецтва і педагогіки експериментально підтвердив необхідність і педагогічну доцільність поєднання мистецтва і праці в школах України. 1979-го вийшла в світ книжка «Декоративно-прикладне мистецтво в школі». Він опублікував десятки статей, виступив на багатьох наукових конференціях, педагогічних читаннях, семінарах – від районних до міжнародних. Тож закономірним стало обирання його членом-кореспондентом Академії педагогічних наук України (1994 року), делегатом 4-го республіканського з’їзду вчителів (1977 року) і 2-го Всеукраїнського з’їзду працівників освіти і науки (2001 року).

Видатні досягнення має Петро Лосюк і в практичній роботі. Він підняв односельчан на будівництво нової школи, і вона стала до ладу в 1982 році – одна з кращих не лише на Гуцульщині. Тут добре обладнані навчальні кабінети, майстерні, спортзал і спортмайданчик, гірськолижна траса. Створено комп’ютерні класи. Організовано ліцейні класи фізико-математичного профілю з основами інформатики, в яких навчаються діти з усієї Гуцульщини. Школа села Яворів стала храмом знань, і в цьому велика заслуга мудрого керівника – Петра Васильовича Лосюка. Вона вже має серед своїх випускників більше десяти кандидатів наук.

Яворівську школу часто називають гуцульською. Саме так  «Гуцульська школа» – назвав Петро Лосюк свою книжку, в якій розповідається про півторасторічну історію освіти в Яворові. Він розробив концепцію організаційно-педагогічних основ діяльності гуцульської школи як регіональної української національної. Його авторська концепція служить теоретико-методологічною та методичною основою оновлення змісту освіти на Гуцульщині.

З метою навчально-методичного забезпечення вивчення гуцульщинознавства заснував і видав з 1994 року журнал «Гуцульська школа» та книжки «Бібліотеки Гуцульської школи».
Тут вперше впроваджено вивчення гуцульщинознавства, а це – знання історії Гуцульщини, природи і господарства краю.

Ще в травні 1991 року П.Лосюк запросив до свого села представників учительства з Верховинського, Вижницького, Косівського, Надвірнянського, Путильського і Рахівського районів та міста Яремчі. Це вперше в історії зібралися педагоги Гуцульщини, колись пошматованої державами, а тепер розмежованої адміністративними кордонами трьох областей і семи районів. Зібралися, щоб домовитися, що робити, коли совєтська школа зайшла в глухий кут з її комуністичною ідеологією. Домовилися спільно працювати над створенням української національної школи, в діяльності якої враховувались би природні, історичні, економічні, етнографічні, культурні умови гірського краю. А через два роки, в серпні 1993 року, на зустрічі в Рахові організаційно оформлено створення органу – Гуцульської освітянської ради (ГОР), її головою обрано – і з того часу щорічно переобирають – П.Лосюка. Посада хоч і безплатна, та клопітна. Голова не має жодних адміністративних прав. Діє лише спираючись на авторитет – і власний, і очолюваної ним ради. А всю діяльність треба узгоджувати з освітянським керівництвом трьох областей і семи районів.

Що ж вдалося зробити ГОР під головуванням П.Лосюка? Складено регіональну програму розвитку шкільництва «Освіта Гуцульщини».

Налагоджено видання регіонального науково-педагогічного і літературно-краєзнавчого журналу «Гуцульська школа» (вийшло вісім чисел загальним обсягом понад 60 штук друк.аркушів). Започатковано видання «Бібліотеки гуцульської школи», вже вийшли в світ сім навчально-методичних посібників для вчителів та учнів шкіл регіону. Створюється власна видавнича база. Щороку відбуваються регіональні науково-практичні конференції, семінари, педагогічні читання. З 1997 року щорічно у Вижниці відбуваються зльоти творчої учнівської молоді Гуцульщини, у яких беруть участь сотні юних дослідників, краєзнавців, поетів, художників, різьбярів…

ГОР бере найактивнішу участь у проведенні щорічних Гуцульських фестивалів. Виходиь газета «Освітянський вісник». Діє науково-дослідна лабораторія Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство. Складено регіональну програму краєзнавства в розрізі всіх класів і навчальних предметів середньої школи. В усьому регіоні значно пожвавилася робота з вивчення рідного краю в усіх аспектах. І в цьому немала заслуга ГОР.

До цього всього, П.Лосюк є ініціатором створення товариства Гуцульщина в рідному селі.

Такий він – гуцул з Яворова, діяч освіти, учений, громадський діяч, заслужений учитель України Петро Лосюк.

ЛІТЕРАТУРА

• Гуцульщинознавство в дошкільному вихованні дітей / Петро Лосюк // Вісник Прикарпатського університету. Педагогіка. Вип. 17-18. – Івано-Франківськ, 2008. – С. 83-91.
• Регіональний етнографічний компонент у сучасній школі (на прикладі Гуцульського регіону). – Снятин : Прут Принт, 2007. – 158с.
• Професор Роман Скульський і гуцульська школа // Обрії. – 2006. – №1. – С. 14-17.
• Гуцульщинознавство в українській національній школі. – Косів : Писаний Камінь, 2001. – 166с.
• Гуцульська школа. – Косів : Писаний Камінь, 1997. – 121с.
• Декоративно-прикладне мистецтво в школі. – К. : Рад. школа, 1979. – 72с.

*************

• Лосюк Петро // Домашевський М. Історія Гуцульщини. Т. V /  М. Домашевський, Н. Библюк, – Л., 2000. – С. 520-522.
• Лосюк Петро // Пелипейко І. Гуцульщина в літературі /   І. Пелипейко. – Косів, 1997. – С. 95