Інформаційна довідка «Голокост

Косівська центральна міська бібліотека

27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

«Голокост – лихо століття» — Інформаційна довідка

Косів–2022

Голокост – лихо століття: 27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту : інформаційна довідка / Косівська ЦМБ ; [уклад. У. Книш]. – Косів, 2022. – 6 с.

Інформаційна довідка «Голокост – лихо століття» присвячена Міжнародному дню пам’яті жертв Голокосту. Видання вміщає документальні джерела з фондів Косівської центральної міської бібліотеки. Документи розміщені в алфавітному порядку за прізвищами авторів та назвами творів чи публікацій. Видання адресоване вчителям, студентам, працівникам бібліотек, усім, хто цікавиться історичним процесом України.

Укладач : У. Книш – провідна бібліографиня Косівської ЦМБ

27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.

Сьогодні вся планета сумує за загиблими та шанує живих, згадуючи про жертви Голокосту. Цей день проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року. У ній стверджувалося, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Співавторами резолюції виступили 100 держав у пам’ять про жертви нацистського терору під час Другої світової війни. Це нагадування про всесвітню трагедію, про масове вбивство у всіх європейських державах.

Уперше в усьому світі Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту відзначили у 2006 році. Проте деякі країни відзначали цей день і раніше.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 5 липня 2011 р. № 3560-VI “Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру” на державному рівні Україна вперше відзначила Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту у 2012 році.

З 2004 року 2 серпня в Україні на державному рівні також щорічно відзначається Міжнародний день голокосту ромів.

Дата 27 січня обрана не випадково: саме цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенцима. За час існування цього концтабору в ньому загинуло, за різними оцінками, від 1,5 до 2,2 млн людей. За загальними оцінками, жертвами масового знищення євреїв під час Другої світової війни, разом з 4,5 млн дорослих, стали 1,5 млн дітей.

Голокост з давньогрецької перекладається як «всеспалення» й означає систематичне переслідування і знищення (геноцид) євреїв нацистською Німеччиною протягом 1933–1945 років.

У ширшому розумінні, голокост — систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.

Окупувавши Україну, нацисти знищили близько мільйона євреїв, серед яких були десятки тисяч дітей.

Масовою братською могилою і символом Голокосту в Україні став Бабин Яр. Із вересня 1941 року до кінця вересня 1943-го він був місцем регулярних розстрілів і захоронень, які проводилися військовими і поліцією окупаційної нацистської влади. Близько півтора мільйона євреїв знищено нацистами на території нашої країни. Це – чверть усіх жертв Голокосту, який є злочином проти всього людства.

«До розв’язання єврейського питання приступити…»

1933 рік. Німеччина. До влади приходять нацисти на чолі з Адольфом Гітлером. І відразу починають переслідування населення. Розпочинається планомірне винищення євреїв. Найбільша громадська громада на той час проживала у Польщі. Тож відразу після її загарбання практично всіх їх помістили до спеціально створених гетто — відокремлених від зовнішнього світу поселеннях з мінімальними умовами для проживання. А у 1941-му — незадовго до нападу на СРСР — почали створювати і концентраційні табори, куди звозили всіх євреїв, уцілілих у завойованій Європі: до цього часу більше ніж мільйон фашисти знищили.

Захопивши значну частину радянської імперії, нацисти взялися за «остаточне розв’язання єврейського питання»: за вермахтом, що наступав, йшли так звані айзацгрупи — спеціально створені підрозділи, які і «розв’язували» проблеми євреїв. На теренах України діяли 2 такі групи, які особливо «відзначилися» у Бабиному Яру — київському урочищі, розстрілявши за кілька днів понад 30 тисяч євреїв.

У січні 1942 року нацистська верхівка ухвалила рішення про створення на території Польщі таборів смерті, обладнаних газовими камерами і крематоріями. Сьогодні вони відомі під назвами Треблінка, Собібур, Майданек, Освенцим, Бєлжец. Створення таких таборів супроводжувалось масовими стратами населення гетто. Найбільш жахливим — за кількістю утримуваних тут євреїв і їхнього масового винищення, був Освенцим: за 5 років існування тут пішли з життя насильницькою смертю близько 4 мільйони. Загалом — за неповними даними — жертвами нацистського режиму стали майже 6 мільйонів євреїв.

«Пережиті жахіття переслідуватимуть мене до кінця життя…»

В Україні майже немає клаптика землі, не политого єврейською кров’ю. Першими жертвами окупантів стали представники цієї древньої національності, які населяли міста і села Західної України: просування вермахту було настільки стрімким, що більшість з них не встигли евакуюватися. Так, захопивши Львів, у якому до війни проживали понад 150 тисяч євреїв, нові «господарі життя» взялися за «розв’язання єврейського питання», створивши гетто, куди помістили близько 140 тисяч осіб. Вижити пощастило приблизно 300 з них.

Невільників змушували носити знаки розрізнення, заборонивши навіть ходити пішохідними тротуарами і бувати у міських парках. І навіть навколішки мити бруківку зубними щітками чи носити сміття у зубах!.. Не витримуючи голоду, жахливої антисанітарії і хвороб, люди вмирали сотнями. Щодня. Та чи не найбільше дошкуляв хронічний голод: взимку 1941–1942 років один дорослий отримував 700 грамів хліба на тиждень, 400 грамів муки та 100 грамів цукру на місяць. До того ж тут почалися спалахи тифу, який викосив десятки тисяч людей.
Бранці працювали на німців. А хто в силу фізичного виснаження не міг, то тих просто знищували.

Львів’яни, котрі мешкали неподалік цього гетто, довго згадували, як ледь не щоночі поблизу лунали автоматні та кулеметні черги. Незадовго перед тим, як залишити нашу землю, окупанти намагалися приховати сліди своїх кривавих злочинів. Але зробити їм це не вдалося.

У 1933–1945 роках систематичним переслідуванням піддалися 60 відсотків єврейського населення Європи. На території колишнього Радянського Союзу загинуло близько двох мільйонів 900 тисяч чоловік єврейської національності.

Відомо, що майже стільки ж чоловік єврейської національності пережило окупацію, скільки і загинуло. Кожному з тих, кому вдалося врятуватися, хтось допоміг сховатися, ризикуючи власним життям.

З 1953 року Ізраїль присуджує людям, що приховували євреїв в роки Голокосту, почесне звання Праведника народів світу. На сьогоднішній день у світі налічується близько 15 тисяч праведників, в тому числі близько 3,5 тисяч громадян колишнього СРСР.

У Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту у багатьох країнах світу відбуваються меморіальні, поминальні заходи. Світова спільнота не тільки згадує жертв людиноненависницької політики, але й засвідчує прагнення до боротьби з антисемітизмом, расизмом та всіма іншими формами нетерпимості, які можуть призвести до цілеспрямованого насилля щодо окремої групи людей.

ЛІТЕРАТУРА:

Голод Б. Das ist brot / Б. Голод. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2013. – 216 с.
Голокост в Україні (1941–1944) / авт.-упорядн.: О. Гісем, О. Мартинюк. — Київ: Сфера, 2009. – 100 с.
Єврейські діти України – жертви Голокосту / під ред. А. Подольського. – Київ, 2009. – 56 с.
Кузнєцов А. Бабин Яр / А. Кузнєцов. – Київ, 2008. – 368 с.
Подольський А. Уроки минулого. Історія Голокосту в Україні / А.Подольський. – Київ, 2009. – 96 с.
Поза межами розуміння. Богослови та філософи про Голокост / за ред. Джона К. Рота і Майкла Беренбаума. — Київ: Дух і Літера, 2009. – 432 с.
Франк А. Щоденник / А. Франк ; пер. з нім. – Київ: Сфера, 2009. – 282 с.
Щоденник Львівського гетто. Спогади рабина Давида Кахане / у поряд. Ж. Ковба. – Київ: Дух і Літера, 2009. – 276 с.