Він боровся за долю України

Інформаційна довідка «Він боровся за долю України» до 85-річчя від дня народження В’ячеслава Чорновола (24.12.1937- 25.03.1999) політичного та державного діяча.

В’ячеслав Чорновіл — відомий правозахисник, політик, журналіст, публіцист і громадський діяч, лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975), Державної премії України ім. Т. Шевченка (1996) в галузі журналістики й публіцистики, кавалер ордена Ярослава Мудрого V ступеня (1977), Герой України (2000, посмертно) В’ячеслав Чорновіл, започаткувавши в Україні національно-визвольний рух шістдесятників, разом зі І. Світличним, І. Дзюбою, А. Горською, Л. Танюком, В. Стусом та іншими представниками творчої молоді став символом української незалежності.

Мабуть, найгарніша світлина моїх батьків (серія «Шешорське літо» 1966-го). Прислав Тарас Чорновіл.
Мабуть, найгарніша світлина моїх батьків (серія «Шешорське літо» 1966-го). Прислав Тарас Чорновіл.

Є люди, як зорі. Вони погаснуть, а світло від них ще довго-довго блукає, нагадуючи про себе…Таким був на небосхилі української історії В’ячеслав Максимович Чорновіл – політичний та державний діяч, український дисидент (не згідний з пануючою в країні ідеологією), голова Народного Руху України.

Народився у с. Єрки на Черкащині, у родині вчителя. Родина зазнавала переслідувань від комуністичного тоталітарного режиму. Сім’ї доводилося переїжджати з села в село, міняючи місце роботи.

У 1955 р. В.Чорновіл закінчив із золотою медаллю середню школу в с. Вільхівці та поступив на факультет журналістики Київського університету ім. Т.Шевченка. Ще під час навчання в університеті у В’ячеслава Чорновола сформувалися антикомуністичні переконання. Тому у 1958 р. через власні погляди він змушений був перервати навчання. Працював слюсарем, теслею, співробітником виїзної редакції газети на Донеччині. У 1960 р. закінчив з відзнакою навчання в Київському університеті.

З 1960 по 1963 рр. В.Чорновіл працював на Львівському телебаченні редактором молодіжних передач. У 1963 р. повернувся до Києва, працював на будівництві Київської ГЕС, в редакціях газет «Молода гвардія», «Друг читача». У 1963 р. зарахований аспірантом Київського педагогічного інституту, займався літературознавчою працею, готував до захисту кандидатську дисертацію, присвячену творчості забороненого тоді Бориса Грінченка. За публічний протест проти політичних арештів, виголошений у кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 р. Чорновола викинули з роботи, виключили з аспірантури, позбавили можливості публікувати свої праці.

Почав друкуватися у «Самвидаві». Підготував два збірники матеріалів про політичні репресії в Україні : «Правосуддя чи рецидиви терору?»(1966), «Лихо з розуму»(1967), за які в 1975 р. В.Чорноволу було присуджено міжнародну журналістську премію. А в нашій країні за ці твори його вперше засудили (1967) за звинуваченням у «наклепі на радянський суспільний і державний лад». Звільнили за амністією в 1969 р. Був безробітним, перебивався випадковими заробітками.

З 1970 по 1972 рр. В.Чорновіл нелегально видавав журнал «Український вісник». У січні 1972 р. був удруге заарештований і згодом засуджений за «антирадянську пропаганду й агітацію» на 6 років таборів і 3 роки заслання. Ув’язнення відбував у Мордовських таборах суворого режиму і на засланні у Якутській АРСР. У 1980 р. засуджений до позбавлення волі на 5 років за участь в Українській Гельсінській Спілці.

У 1985 р. повернувся до Львова, але не зміг знайти роботу за фахом. Працює кочегаром, займається правозахисною діяльністю. У 1987 р. відновлює випуск «Українського вісника».

1988-1990 рр. В.Чорновіл – активний учасник та організатор львівських мітингів, демонстрацій та інших акцій; з 1989 р. – член ради Львівського товариства української мови ім. Т.Шевченка, один із засновників Народного Руху України за перебудову.

1990 р. Чорновола обирають головою Львівської обласної ради, а 4.03.1990 – народним депутатом України. Входив до «Народної Ради», заступник голови Комісії ВР України з питань гласності та засобів масової інформації. Був одним з ініціаторів багатьох економічних і політичних перетворень у Галичині.

На Президентських виборах 1991 р. В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України від Руху. Він здобув кожен четвертий голос в Україні, повністю перемігши в Тернопільській, Львівській, Івано-Франківській областях та в багатьох районах, містах і селах решти областей України.

На III Всеукраїнських Зборах Руху 29 лютого 1992 року Чорновіл був обраний співголовою Народного Руху України, а від грудня 1992 року – головою НРУ. Під його керівництвом НРУ було перетворено з суспільного об’єднання на політичну партію.

Повторно обирався народним депутатом України в 1994 та в 1998 рр.

У 1995 р. В.Чорновіл заснував першу національно-демократичну газету «Час – time».

Автор кількох книг публіцистики різними мовами, лауреат Державної премії України ім. Т.Шевченка (1996), Міжнародної журналістської премії (1975).

Трагічно загинув в автомобільній катастрофі 25.03.1999 р.

Література:

  1. Чорновіл В. Твори : в 10 т. / В.Чорновіл .- К. : Смолоскип, 2002.   Т.1 : Літературознавство. Критика. Журналістика .- 636 с.
  2. Геник С. Чорновіл В’ячеслав / С.Геник // Геник С. 150 великих українців / С.Геник .- Івано-Франківськ : Лілея — НВ, 2001 .- С. 272
  3. Мельник І. Чорновіл В’ячеслав Максимович / І.Мельник // Довідник історії України : А-Я .- К. : Генеза, 2002 .- С. 1060-1061
  4. Період «застою» в Україні. Дисидентський рух // Новий довідник : історія України .- К., 2005 .- С. 656-693
  5. Поровський М. Тільки Рухом життя і обіймеш / М.Поровський .- К., 2009 .- 452 с.
  6.  Радикалізація національного питання в Україні (1970 –ті рр.) // Жуковський А. Нарис історії України / А.Жуковський, О.Субтельний .- Львів, 1992 .- С. 145-149
  7.  Томенчук Б. Він був пророком у своїй Вітчизні / Б.Томенчук .- Івано-Франківськ, 2006 .- 20 с.
  8.  Чорновіл В’ячеслав // Губарев В. Історія України / В.Губарев .- Донецьк, 2008 .- С. 501-502
Share

Comments are closed.

Архів публікацій