Він боровся за долю України

Інформаційна довідка «Він боровся за долю України» до 85-річчя від дня народження В’ячеслава Чорновола (24.12.1937- 25.03.1999) політичного та державного діяча.

В’ячеслав Чорновіл — відомий правозахисник, політик, журналіст, публіцист і громадський діяч, лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975), Державної премії України ім. Т. Шевченка (1996) в галузі журналістики й публіцистики, кавалер ордена Ярослава Мудрого V ступеня (1977), Герой України (2000, посмертно) В’ячеслав Чорновіл, започаткувавши в Україні національно-визвольний рух шістдесятників, разом зі І. Світличним, І. Дзюбою, А. Горською, Л. Танюком, В. Стусом та іншими представниками творчої молоді став символом української незалежності.

Є люди, як зорі. Вони погаснуть, а світло від них ще довго-довго блукає, нагадуючи про себе…Таким був на небосхилі української історії В’ячеслав Максимович Чорновіл – політичний та державний діяч, український дисидент (не згідний з пануючою в країні ідеологією), голова Народного Руху України.

Народився у с. Єрки на Черкащині, у родині вчителя. Родина зазнавала переслідувань від комуністичного тоталітарного режиму. Сім’ї доводилося переїжджати з села в село, міняючи місце роботи.

У 1955 р. В.Чорновіл закінчив із золотою медаллю середню школу в с. Вільхівці та поступив на факультет журналістики Київського університету ім. Т.Шевченка. Ще під час навчання в університеті у В’ячеслава Чорновола сформувалися антикомуністичні переконання. Тому у 1958 р. через власні погляди він змушений був перервати навчання. Працював слюсарем, теслею, співробітником виїзної редакції газети на Донеччині. У 1960 р. закінчив з відзнакою навчання в Київському університеті.

З 1960 по 1963 рр. В.Чорновіл працював на Львівському телебаченні редактором молодіжних передач. У 1963 р. повернувся до Києва, працював на будівництві Київської ГЕС, в редакціях газет «Молода гвардія», «Друг читача». У 1963 р. зарахований аспірантом Київського педагогічного інституту, займався літературознавчою працею, готував до захисту кандидатську дисертацію, присвячену творчості забороненого тоді Бориса Грінченка. За публічний протест проти політичних арештів, виголошений у кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 р. Чорновола викинули з роботи, виключили з аспірантури, позбавили можливості публікувати свої праці.

Почав друкуватися у «Самвидаві». Підготував два збірники матеріалів про політичні репресії в Україні : «Правосуддя чи рецидиви терору?»(1966), «Лихо з розуму»(1967), за які в 1975 р. В.Чорноволу було присуджено міжнародну журналістську премію. А в нашій країні за ці твори його вперше засудили (1967) за звинуваченням у «наклепі на радянський суспільний і державний лад». Звільнили за амністією в 1969 р. Був безробітним, перебивався випадковими заробітками.

З 1970 по 1972 рр. В.Чорновіл нелегально видавав журнал «Український вісник». У січні 1972 р. був удруге заарештований і згодом засуджений за «антирадянську пропаганду й агітацію» на 6 років таборів і 3 роки заслання. Ув’язнення відбував у Мордовських таборах суворого режиму і на засланні у Якутській АРСР. У 1980 р. засуджений до позбавлення волі на 5 років за участь в Українській Гельсінській Спілці.

У 1985 р. повернувся до Львова, але не зміг знайти роботу за фахом. Працює кочегаром, займається правозахисною діяльністю. У 1987 р. відновлює випуск «Українського вісника».

1988-1990 рр. В.Чорновіл – активний учасник та організатор львівських мітингів, демонстрацій та інших акцій; з 1989 р. – член ради Львівського товариства української мови ім. Т.Шевченка, один із засновників Народного Руху України за перебудову.

1990 р. Чорновола обирають головою Львівської обласної ради, а 4.03.1990 – народним депутатом України. Входив до «Народної Ради», заступник голови Комісії ВР України з питань гласності та засобів масової інформації. Був одним з ініціаторів багатьох економічних і політичних перетворень у Галичині.

На Президентських виборах 1991 р. В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України від Руху. Він здобув кожен четвертий голос в Україні, повністю перемігши в Тернопільській, Львівській, Івано-Франківській областях та в багатьох районах, містах і селах решти областей України.

На III Всеукраїнських Зборах Руху 29 лютого 1992 року Чорновіл був обраний співголовою Народного Руху України, а від грудня 1992 року – головою НРУ. Під його керівництвом НРУ було перетворено з суспільного об’єднання на політичну партію.

Повторно обирався народним депутатом України в 1994 та в 1998 рр.

У 1995 р. В.Чорновіл заснував першу національно-демократичну газету «Час – time».

Автор кількох книг публіцистики різними мовами, лауреат Державної премії України ім. Т.Шевченка (1996), Міжнародної журналістської премії (1975).

Трагічно загинув в автомобільній катастрофі 25.03.1999 р.

Література:

1. Чорновіл В. Твори : в 10 т. / В.Чорновіл .- К. : Смолоскип, 2002.   Т.1 : Літературознавство. Критика. Журналістика .- 636 с.
2. Геник С. Чорновіл В’ячеслав / С.Геник // Геник С. 150 великих українців / С.Геник .- Івано-Франківськ : Лілея — НВ, 2001 .- С. 272
3. Мельник І. Чорновіл В’ячеслав Максимович / І.Мельник // Довідник історії України : А-Я .- К. : Генеза, 2002 .- С. 1060-1061
4. Період «застою» в Україні. Дисидентський рух // Новий довідник : історія України .- К., 2005 .- С. 656-693
5. Поровський М. Тільки Рухом життя і обіймеш / М.Поровський .- К., 2009 .- 452 с.
6.  Радикалізація національного питання в Україні (1970 –ті рр.) // Жуковський А. Нарис історії України / А.Жуковський, О.Субтельний .- Львів, 1992 .- С. 145-149
7.  Томенчук Б. Він був пророком у своїй Вітчизні / Б.Томенчук .- Івано-Франківськ, 2006 .- 20 с.
8.  Чорновіл В’ячеслав // Губарев В. Історія України / В.Губарев .- Донецьк, 2008 .- С. 501-502