Зустріч зі Степаном Процюком

29 травня 2024 року у Косівській центральній міській бібліотеці відбулася зустріч з Степаном Процюком та презентація нових книг видавництва «Дискурсус».

Степан Процюк народився 13 серпня 1964 року в с. Кути Бродівського району Львівської області у сім’ї політв’язня, сучасний український письменник, прозаїк та есеїст. У дев’яностих роках був учасником літературного угрупування «Нова дегенерація».

На початку нового тисячоліття дебютував як романіст із культовим твором «Інфекція». Далі з’являються романи «Жертвопринесення», «Тотем», «Руйнування ляльки», «Під крилами великої Матері», «Травам не можна помирати», збірки есе «Канатохідці», «Аналіз крові», повісті для підлітків та біографічна трилогія про українських класиків – Стефаника, Винниченка, Тесленка.

Загалом з-під його пера вийшло 30 книг накладом понад 100 000 примірників, за що Степан Процюк удостоєний відзнаки «Золотий письменник України». Належить до українського відділення міжнародного ПЕН-клубу.

Письменниця Аделя Григорук зазначила: «Степан Процюк – професійний письменник, за фахом філолог. Спочатку видавав вірші, а потім перейшов на прозу. В своїх творах автор описує проблеми життя і смерті, буття і правди, допомагає читачам побачити знакові постаті українського народу. Його персонажі йдуть за логікою, роблять свій вибір. У нього абсолютно нове бачення цих постатей. Письменник надзвичайно цікавий, читомий, приділяє увагу молодим читачам, які радо приходять на зустрічі».

Степан Процюк привіз до Косова свої книги, які читачі радо придбали з автографом письменника. Деякі з них були видані у видавництві «Дискурсус».

З книгами видавництва присутніх ознайомила Мар’яна Карп’юк, сестра Василя Карп’юка поета, прозаїка, видавця та аніматора літературного процесу, співзасновника видавництва «Discursus».

Серед них роман С. Процюка про Івана Франка – «Руки і сльози», який був запропонований на Національну премію ім. Т. Шевченка. Користувачам нашої бібліотеки автор подарував свою другу книжку есеїв про українських класиків «Гіркий світ, солодкий світ», яка побачила світ теж у видавництві «Дискурсус».

Про свою письменницьку кухню Степану Процюку запропонував розповісти Василь Шкурган, голова письменницького осередку Косівщини. «Література багато дала мені, література багато в мене забрала», — відмітив письменник С. Процюк. «Архів – це моє робоче місце, але багато можна знайти в інтернеті. Працював в університеті, покинув його. Зараз працюю над новою книгою про мецената, агронома, видавця, публіциста Євгена Чикаленка, думаю над продовженням роману «Інфекція». Літературна творчість – це щаслива доля, хоча тяжка робота».

Михайло Строїч, член Клубу інтелігенції ім.. І. Пелипейка, зазначив, що Степан Процюк як письменник дуже цінне і цікаве відкриває в своїх творах для нас читачів.

Аделя Григорук попросила розповісти письменника як психоаналітика про досягнення балансу і гармонії особистості про яку пише. «Коли говориш правду – більше сили. Лікарю вилікуйся сам. Іноді впадаю в депресію. Не мати гордині – це теж до балансу, бо гординя з’їдає людину зсередини. Треба любити себе. Кожен талант – це окремий випадок, — відмітив С. Процюк.

На питання Любові Чупринчук, викладчки Кутської школи мистецтв, чи зустрічається письменник з розчаруваннями, психологічними травмами, заздрощами Степан Процюк зазначив: «Є спустошення після того як написав і видав книжку. Але потім це проходить. Я пишу те, що мені близьке, що мені подобається. Стикаюся з заздрощами, але головне завдання – потрібно пробачити і простити. Я не знаю жодного письменника якому б не заздрили».

Василь Глібчук, журналіст, відмітив, що заздрість нікому не завдає такої шкоди як самому заздріснику. В українців завжди шукали чорні плями. В. Глібчук запропонував С. Процюку використати у своїх творах той факт, що Т. Шевченка вбили.

Проблеми української преси на зустрічі з письменником розглядав Роман Кабин, член Клубу інтелігенції ім.. І. Пелипейка, викладач. Оксана Кошелева, переселенка з Луганщини, педагог, активна читачка нашої книгозбірні подякувала автору за книгу про Чикаленка. Вона зазначила, що філологи Луганщини читають Степана Процюка, його книги глибоко емоційні, а вона відкрила його як письменника через літературні постаті.

Про виклики перед письменником зараз поцікавилася Вікторія Яремин, завідувачка Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини (філії НМНМГП імені Й. Кобринського).

«Письменник і автор – це різні слова. Все, що розвивається навколо нас – це все потрібно, з ким ми пересікаємося – ці люди нам потрібні. Амбіції є в кожного письменника. Блогерство відрізняється від літератури як слон від собачки. Той письменник, який не був на війні, не може правильно передати і описати воєнні події. Не хай лише Україна вистоїть і переможе!», — відповів Степан Процюк .

«Я трохи заскочений та подивований, що в нас вийшла така глибоко психологічна розмова», — сказав письменник на закінчення зустрічі в Косівській центральній міській бібліотеці.

Матеріал підготувала провідна бібліографиня Косівської центральної міської бібліотеки У. Книш.