Інформаційна довідка до Міжнародного дня рідної мови

Рідна мова – національний скарб

«Мова – це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще.

Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова – це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня, інтелектуальна і мислительська діяльність народу».
Олександр Олесь

Мова – найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови – це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає нація і держава.

Оскільки з 6 000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову, як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того організація вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є джерелами взаєморозуміння та взаємоповаги.

Щорічне відзначення цього дня використовується для скерування уваги на меншини з менш аніж 10.000 особами, що активно розмовляють мовою. Часто ці мови не передаються наступному поколінню і потрапляють у забуття. Багато мов котрими розмовляють менше 100 осіб не задокументовані.

Міжнародний День рідної мови відносно молоде свято – до календарів усього світу воно ввійшло тільки у 1999 році. І в Україні воно також лише почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть.
Українська літературна мова зародилася ще в глибоку давнину, перед офіційним прийняттям християнства, тобто перед 988 роком, були навіть свої перші переклади.

Але звісно, роком народження літературної мови вважається 988-й рік уже офіційного хрещення Київської Русі. Для нашої мови Україна – єдина територія у світі, де може і має бути рідне середовище існування і процвітання. Українську мову в давнину називали «руською», «малоруською», «южнорусским язиком».

Перетерпіла наша рідна мова укази Петра Першого та Катерини Другої, найганебніший указ Олександра ІІ 1888 року, який остаточно заборонив вживати українську мову в офіційних установах і давати українські імена під час хрещення дитини.

Історія свята рідної мови, на жаль, має дуже трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову.

Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови як привід для роздумів та зосередження уваги на мовному питанні. Починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в Україні.

Відомо, що в Україні є три дати, пов’язані з мовою і писемністю. Це, зокрема, День української писемності та мови, який відзначається (по новому) 27 жовтня у день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця, День слов’янської писемності і культури – 11 травня на честь святих Кирила і Мефодія і 21 лютого – Міжнародний День рідної мови.

Соціальні функції мови надзвичайно широкі. Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. У мові закодовує нація всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.

Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.

Згадаймо слова В. Сосюри: “Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема”. Рівень розвитку рідної мови є джерелом духовного розвитку народу. Тому знати, берегти і примножувати рідну мову – це обов’язок кожної людини. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не плекає її, не може розраховувати на гідне місце в суцвітті народів.

Основоположником сучасної української літературної мови вважається Іван Котляревський, його «Енеїда» започаткувала нову українську мову на народній основі. Удосконалювати, утверджувати, а головне – розвивати рідне слово продовжив Тарас Шевченко вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов. А нам потрібно працювати для рідної мови та вивчати, заглиблюватися у її походження й історію, поширювати та популяризувати її, тому що «Мова – це не просто спосіб спілкування, а й щось більш значуще».
Цікаві факти про українську мову.

Сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів.

За лексичним запасом найбільш близькою до української мови є білоруська — 84% спільної лексики. Далі йдуть польська і сербська (70% і 68% відповідно) і лише потім — російська (62%). До речі, якщо порівнювати фонетику й граматику, то українська має від 22 до 29 спільних рис з білоруською, чеською, словацькою й польською мовами, а з російською тільки 11.

В українській мові, на відміну від решти східнослов’янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких — кличний.

У 448 р. візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова «мед» і «страва». Це була перша згадка українських слів.

Українську мову в різні історичні періоди називали по-різному: про́ста, руська, русинська, козацька тощо. Історично найуживанішою назвою української мови до середини XIX ст. була назва «руська мова».

В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру «П». Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера «Ф».

В українській мові безліч синонімів. Наприклад, слово «горизонт» має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.

Назви всіх дитинчат тварин є іменниками середнього роду: теля, котеня, жабеня.

Українська мова багата на зменшувальні форми. Зменшувальну форму має навіть слово «вороги» — «вороженьки».

Мова – це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. Мова – найважливіший засіб спілкування людей і пізнання світу, передачі досвіду з покоління в покоління.

Варто нагадати, що згідно з Статтею 10 Конституції України «Державною мовою в Україні є українська мова». Але в Україні є також і мови, які знаходяться на межі зникнення: зокрема, два діалекти ромської мови, кримчацька, урумська мови, а також галицький діалект караїмської мови.

Рідна мова так само важливий чинник буття нації, як і спільна територія, історичне минуле, культура, традиції і характер. Відшліфована літературна мова і добре знання її згуртовують націю, підносять національну свідомість, така нація викликає пошану, її сприймають як самодостатню й сильну.

Максим Рильський писав: «Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її. Борімося за красу мови, за правильність мови, за багатство мови…»

ЛІТЕРАТУРА:

1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо / Б. Антоненко-Давидович; уклад. Я. Тимошенко. – Київ, 2001. – 254 с.
2. Вихованець І. Розмовляймо українською: мовознавчі етюди / І. Вихованець. – Київ, 2012. – 160 с.
3. Гавука П. Видатні люди про мову / П. Гавука // Гуцули і Гуцульщина. – 2013. — № 1(7). — С.10-16
4. Головецька О. Душа голосна України / О. Головецька // Жінка. — 2017. – № 2. – С. 12-15
5. Гнаткевич Ю. Участь не приймають, а питання не піднімають, або Уникаймо русизмів в українській мові!: короткий словник антисуржика / Ю.Гнаткевич. – Коломия, 2013. – 45 с.
6. Гнатюк Л. Українська мова. Особливості практичного застосування / Л.Гнатюк, О. Бас-Кононенко. – Київ, 2006. – 259 с.
7. Гребницька О. Рідна мова – національний скарб / О. Гребницька // Дивослово. – 2020. — № 2. – С. 27-29
8. Грещук В. Студії з українського мовознавства / В. Грещук. – Івано-Франківськ, 2009. – 520 с.
9. Григорук А. Рідна наша, Богом дана мова / А.Григорук // Гуцульський край. — 2012. — 24 лют . — С. 8
10. Дмитренко Л. До держави звертайся державною / Л. Дмитренко // Урядовий кур’єр. – 2019. – 11 груд. – С. 1, 3
11. Загнітко А. Материнська мова – не полова: за вітром її не розвієш / А. Загнітко // Урядовий кур’єр. – 2020. – 21 лют. – С. 4
12. Кваша М. А мова українська, мов причастя… / М. Кваша // Шкільний світ. – 2018. — № 2(січ.). – С. 24-33
13. Коваль А. Крилаті вислови в українській літературній мові / А Коваль. – Київ, 2005. – 335 с.
14. Лямцев К. Українська мова як чинник національної безпеки української держави / К. Лямцев // Слово Просвіти. – 2018. – 27 верес.-3 жовт. – С.12
15. Мацько Л. Українська мова / Л. Мацько, О. Мацько, С. Караман, О.Сидоренко та ін. – Київ, 1998. – 256 с.
16. Мова – визначальний і консолідуючий чинник держави // Слово Просвіти. – 2018. — 1-7 берез. – С. 2-3
17. Орел А. Вживання української лише на роботі означає, що володіємо нею погано / А. Орел // Газета по-українськи. – 2019. – 8 листоп. – С. 4
18. Писана Н. Нас єднає мова / Н. Писана // Урядовий кур’єр. – 2019. — 26 квіт. – С. 1, 2
19. Рідна мова – то доля народу // Шкільна бібліотека. – 2017.- № 1.- С.77-78
20. Слепченко В. Мова – це дім буття / В. Слепченко // Культура і життя. – 2018. – 7 верес. – С. 6, 7
21. Тлумачний словник української мови: Понад 12 500 статей (близько 40 000 слів) / За ред. В. Калашника. – Харків, 2005. – 992 с.
22. Українська мова: енциклопедія / редкол.: В. Русанівський, В. Тараненко, М. Зяблюк та ін. – Київ, 2000. – 752 с.

Матеріал підготувала Уляна Книш.