Василь Портяк — залізний гуцул і великий українець

31 березня 2025 року відбулася літературна зустріч на вшанування пам’яті Василя Портяка (31.03.1952–02.03.2019), письменника, кіносценариста, сина кулеметника УПА Василя Білінчука (“Сибіряка”) в рамках засідання клубу інтелігенції ім. Ігоря Пелипейка.

Зустріч відбулася в Косівському філіалі обласного музею визвольної боротьби ім. С. Бандери саме в день народження Василя Портяка як обов’язок нашої пам’яті віддати шану визначному прозаїкові, нашому землякові, сценаристу («Нескорений», «Залізна сотня»), членові Національної спілки кінематографістів України.

Ведучою заходу була Аделя Григорук — письменниця, членкиня НСПУ та НСЖУ. Вона ознайомила присутніх з гостями, які завітали на літературну зустріч: Дмитро Стефлюк — голова Всеукраїнського товариства «Гуцульщина»; Василь Герасим’юк — поет, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка; Василь Шкурган – письменник, голова Косівської районної організації НСПУ; Василь Гостюк – поет, освітянин; Богдан Глібчук — голова районної організації ВУТ «Просвіта»; молодь Верховинщини : діти, школярі, юнацтво.

Розпочалося це дійство з молитви в пам’ять про Василя Портяка.

Потім Аделя Григорук розповіла як жив, як мужнів, як формувався талант майбутнього прозаїка, пройшлася сторінками його біографії.

Василь Портяк народився в мальовничому гуцульському селі Кривопілля, поруч Верховини. Навчався в місцевій школі, пас худобу в полонині, помагав батькам. По закінченні школи працював лісорубом, вантажником, такелажником. У 1972 році вступив на факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, який 1977 року закінчив. Працював у районній фастівській газеті «Перемога». Все життя Василя Портяка пройшло у місті Фастові недалеко від Києва, де всі люди його добре знали, любили та поважали.

Батько – Василь Білінчук. Воїн УПА. Народився у 1926 році. Загинув у 26 років (1952). Мав позивний “Сибіряк” за втечу із заслання з Сибіру. Згодом Василь Портяк напише: «Коли я народився, моєму татові залишалося до загибелі менше двох місяців». У 1980 році світ побачила перша новела Василя Портяка «Мицьо і Вовчук», надрукована у львівському журналі «Жовтень». Згодом він опублікував ще декілька творів у часописах «Вітчизна», «Ранок», «Літературна Україна».

1983 року, республіканське видавництво для творчої молоді видало першу збірку новел «Крислачі», якою молодий гуцульський автор справив чимале враження на київську творчу складову, і, відтак, був запрошений на посаду редактора у видавництво «Молодь». Наступного, 1984 року, у Києві вийшло його оповідання «Час прощання – час утрати».

Протягом 1984–1986 років навчався у Москві на Вищих курсах режисерів і сценаристів (майстерня Євгена Барабаша).

1995 року його оповідання «Ісход» опубліковано в журналі «Кур’єр Кривбасу». Того ж року оповідання «Гуцульський рік» та «У неділю рано» увійшли до антології сучасної прози «Десять українських прозаїків».

2006 року вийшла збірка з 8 новел «У снігах».

У 2017 році вийшло повне зібрання новел «Охоронителі Діви».

У 2021 році було надруковане видання «Вибір Скорого», яке вміщає новели, нариси, кіноповість, кіносценарії.

Твори Василя Портяка увійшли до антології «Українська мала проза XX століття».

За його сценаріями поставлено чимало відомих фільмів:

1990 – Меланхолійний вальс;
1991 – Нам дзвони не грали, коли ми вмирали;
1992 – Вишневі ночі;
1993 – Білий пудель, Чия правда, чия кривда;
1995 – Атентат – Осіннє вбивство в Мюнхені;
2000 – Нескорений;
2004 – Залізна сотня» (2004, у співавторстві з Михайлом Шаєвичем).

На цьому його фільмографія не закінчувалася, адже було ще чимало короткометражних та документальних фільмів.

Василь Портяк — лауреат премій «Благовіст», імені Павла Усенка, Нестора Літописця, Міжнародної літературної премії «Корона Карпат». У 2009 році був номінований на Шевченківську премію в галузі літератури, але його кандидатура не знайшла підтримки. Є міжнародний конкурс малої прози ім. В. Портяка.

Присутні обмінювалися спогадами та розповідали цікаві факти про нашого земляка.

«Вони в мені живі», — казав Василь про своїх родичів та родину – це підмітив Василь Шкурган.

Василь Гостюк сказав: «Василь Портяк – це залізний гуцул і великий українець».

«Він йшов попереду нашого суспільства. Про нього можна було прочитати лише в періодиці, бо у видавництві його не друкували», — відмітив Василь Глібчук.

«Березень – це той місяць, що мене забере», — писав Тарас Мельничук про себе. Це стосується і Портяка. Він важко та тривалий час хворів. 27 лютого 2019 року, через серцеву недостатність, потрапив до реанімації, а вранці 2 березня, внаслідок серцевого нападу, геніальний український новеліст Василь Портяк пішов із життя.

Присутні на заході мали змогу почути живий голос письменника в записі передачі «Кружляння слів» з Павлом Вольвачем.

Уляна Книш, провідний бібліограф Косівської центральної міської бібліотеки запропонувала присутнім завітати до бібліотеки та почитати твори Василя Портяка, щоб пізнавати нашу історію та проникатися духом нашого славетного земляка.

Матеріал підготувала Уляна Книш.