Пам’ятаймо, хто ми є
30 липня 2025 року в Косівській центральній міській бібліотеці відбулася презентація нових видань Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського за участі авторів, упорядників і видавців: Ярослави Ткачук, генеральної директорки Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського, заслуженої працівниці культури України, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Миколи Васильчука, кандидата філологічних наук, завідувача кафедрою української мови та літератури Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Коломийського інституту, наукового співробітника журналу «Гуцульщина і Покуття», члена НСПУ, Андріани Ємчук, полоністки, перекладачки, Олександра Масляника, головного редактора та наукового співробітника журналу «Гуцульщина і Покуття», заслуженого журналіста України, члена НСПУ, генерального директора Львівського обласного телебачення, Романа Горака, лауреата Національної премії ім.. Т. Шевченка, науковця, критика, франкознавця, багатолітнього директора музею І. Франка, співавтора журналу «Гуцульщина і Покуття», Петра Гавуки, заслуженого журналіста України, дослідника, краєзнавця, редактора.
Зустріч з видавцями розпочала Ярослава Ткачук, очільниця найбільшого в краї музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття, авторка ґрунтовних досліджень.
За час її керівництва музей одним із перших у незалежній Україні розпочав власну видавничу діяльність, вийшов на міжнародний рівень, увійшов до складу Міжнародної ради музеїв ICOM, здобув партнерів серед низки закордонних музеїв та організацій, з якими веде активну науково-освітню та виставкову діяльність – Франція, Німеччина, Польща, Словаччина, Австрія, став відомим та найбільш відвідуваним музейним закладом не лише Західної України та України в цілому, а й світу. Його щороку відвідують до 200 тисяч людей з понад 50 країн світу, а колекції нараховують понад 50 000 одиниць і представляють всі види традиційного народного мистецтва гуцулів та покутян, починаючи з ХVІІ століття до сьогоднішнього часу.
Музей видає видання з історії нашої України, а також розповідає про людей, які були приречені на забуття радянською добою, їх нищили, принижували, висміювали. Видавнича справа розпочалася у 1993 році з Миколою Васильченком з невеликих видань серії «Народний Дім», «Невідомі особистості Західної України», потім перейшли до книжкових видань, заснували свій журнал«Гуцульщина і Покуття» .
Ярослава Юріївна розповіла присутнім історію створення Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, а також про Йосафата Кобринського, греко-католицького священника, засновника та організатора будівництва Українського Народного Дому в Коломиї, іменем якого названо музей. З її слів ми дізналися, що Йосафат Кобринський народився 28 вересня 1818 року. Його батько був учителем, мама Олена — з дому Окуневських. Після закінчення початкової школи в Коломиї та гімназії в Станіславі, він поступив до Львівської духовної семінарії. Звідти його, як кращого учня відправили до Віденської генеральної семінарії.
Після закінчення студій він одружується з Волянською — дочкою пароха з Тюдова. Перше призначення на священника отримує в Москалівці (Косів). Всього вісім років (1845–1853) служив Кобринський у Москалівській церкві св. Василія Великого, але за цей час енергійною агітацією проти пияцтва він домігся того, що ціла москалівська громада відріклася від алкоголю і ревно взялася за працю в господарстві.
Кобринський допомагав запроваджувати передові технології і методи, заохочував садівництво, зокрема йому приписують заведення славнозвісного сорту косівської «йони» («Джонатан»). За власні кошти він збудував у Москалівці школу (збереглася дотепер, на ній встановлено меморіальну дошку на честь о. Й. Кобринського), створив організацію «Просвіта». Видав перший український буквар, методичний посібник «Як навчити дітей читати українською мовою».
Через деякий час Йосафата Кобринського перевели на місце пароха у Мишин біля Коломиї, де він правив майже 50 років. Він допоміг селянам закупити у австрійського уряду 400 гектарів землі і учив її ефективно обробляти. Тут у нього бував Іван Франко, а син Кобринського – Володимир, медик за фахом, лікував хворого Франка та його дружину Ольгу в Коломиї. Брат Йосафата — Іван заснував у Яворові школу, там помер і там похований.
Вже наприкінці життя у Йосафата Кобринського виникла ідея побудови в Коломиї Народного Дому. Там мали поселитися 200 незаможних хлопців, щоби навчатися у промислових школах. Також мав бути музей, українська бібліотека і театральний зал. В 1880 році на кошти від Етнографічної виставки в Коломиї, яка знайомила з культурою гуцульського краю (твори мистецтва Олекси Бахматюка, Юрія Шкрібляка з синами) було почато будову Народного Дому. Будова була закінчена в 1902 році, але Й. Кобринський, знесилений важкою працею, захворів і помер. Поховали його 30 березня 1901 року в Мишині.
Йосафат Кобринський був дуже заможнім чоловіком, освіченою та відданою людиною, володів 12 мовами, мав 8 дітей, дав їм усім добру освіту. Він розумів, що неосвічена нація приречена бути завжди рабом та не бути господарем своєї землі та своєї долі.
Музей був відкритий аж через багато років — у 1926. Його завідуючим став племінник Йосафата Кобринського – Володимир. Він мав педагогічну та залізничну освіту, очолював транспортний відділ цісарського двору. Володимир Кобринський, як і його дядько Йосафат, був дуже жертовною людиною. Використовував власні кошти та кошти дружини для закупівлі експонатів, поїздок в гори для знайомства з майстрами, на замовлення окремих творів мистецтва, щоб вони потрапили до «істинного українського музею».
В радянські часи Володимира Кобринського переслідують, зневажають, усувають від роботи. Але він продовжує працювати і не тільки збирає експонати, але їх документує (описує та облікує).
Презентація нових видань музею зачарувала присутніх у залі, які уважно та зацікавлено слухали розповіді гостей. На захід завітали члени Клубу інтелігенції ім. І. Пелипейка, письменники, а також дівчата Косівської організації Союзу українок, музейні працівники, Ю. Стефурак, директор НПП «Гуцульщина» з працівниками, освітяни, бібліотекарі, всі, хто любить та шанує своє рідне гуцульське.
До уваги присутніх автори та видавці запропонували видання, яке 160 років чекало на переклад з польської мови на українську — «Історичний нарис про гуцулів» Софрона Витвицького. Це є перше дослідження Гуцульщини українцем, покутянином. Він був греко-католицьким священником закоханим в Гуцульщину, етнографом, письменником (1819–1879). Софрон Витвицький оспівував та досліджував Гуцульщину, займався літературною та дослідницькою працею, був парохом церкви у Шешорах і Прокураві (1853), чверть століття служив парохом у Жаб’ю-Ільцях (1854–1879). 1861 року його обрали послом сільської гміни від повітів Косів і Кути до Крайового сейму.
Софрон Витвицький є одним з фундаторів науки про гуцулів, їх побут і звичаї. Він був першим, хто дав основу, поштовх для подальшого дослідження Гуцульщини. Ця його праця побачила світ 1863 року і була першою окремою книжкою про гуцулів. Софрон Витвицький – це людина, яка жила в тяжких умовах гірського життя. Він зумів опрацювати велику кількість архівного матеріалу, контактував з великою кількістю людей і підбирав таке середовище, в якому міг розвинути себе не лише як священник, душпастир, але як і науковець.
У 1993 році в Надвірні вперше в українському перекладі Миколою Васильчуком видано етнографічну частину цієї книги тиражем 3 тисячі. У пропонованому виданні подано повний текст «Історичного нарису про гуцулів» Софрона Витвицького у перекладі Миколи Васильчука та Андріани Ємчук. Видання доповнене фрагментами суспільно-політичного життя, стосунками українців і поляків ХІХ ст.., таблицями про висоту гір, корисні копалини та ін.
Через гуцульський діалект усна народна творчість зберегла знання про життя і природу, вірування і уявлення, почуття і переживання, які проявляються у декоративно-ужитковому мистецтві. Через фольклор і мовлення передається усно з давніх-давен народне мудре гуцульське слово, яке хоча і зазнає певних змін, але все ж не втрачає свого магічного, обрядового, розважального та виховного значення.
Не один рік Петро Гавука, Ярослава Ткачук і Олександр Масляник збирали матеріал для видання. І врешті уклали книжку, а видав її Василь Карп’юк.
Творча праця трьох залюблених у рідний край дослідників увінчалася знаковою працею – книжкою «Шо кому смакує – най здоров пакує!». У пропонованому виданні зібрано кілька тисяч гуцульських прислів’їв, приказок та влучних висловів з усіх закутин великої Гуцульщини – Буковини і Закарпаття, Верховини, Косівщини і Надвірнянщини, Мараморощини і Сучавщини. Цю цікаву книгу подарував ще навесні нашій книгозбірні «на добру памніть про роки співпраці» журналіст і редактор, краєзнавець, один із упорядників книги Петро Гавука.
Пан Петро є частим гостем нашої бібліотеки і завжди приходить до нас з книжковими подарунками. Це людина, яка дуже любить рідний край і закохана в книги, творить книги та систематично дарує нові видання Косівській центральній міській бібліотеці, за що ми йому безмежно дякуємо!
До уваги присутніх було запропоновано черговий номер журналу «Гуцульщина і Покуття».
Презентація нових видань подарувала всім гарний настрій і сонячну атмосферу. Бажаючі могли придбати собі книгу чи журнал з підписами авторів.
Дякуємо Ярославі Ткачук та всій її команді за подаровану книгу для бібліотеки «Історичний нарис про гуцулів» Софрона Витвицького.
Діяльність о. Йосафата Кобринського та о. Софрона Витвицького — є прикладом того, як активний патріотизм і особиста енергія духовного провідника, формуючи з інертної маси населення народ, націю, досягає тих здобутків, що їх ми високо цінуємо і нині. Отож читаймо, вивчаймо ці праці і пам’ятаймо хто ми є і звідки походить наше коріння.
Матеріал підготувала Уляна Книш.
