Трач Руслан — «Краще один раз злетіти соколом у небо, а ніж вічно жити у ярмі»
5 червня 2026 року у Косівському музеї Гуцульщини відбулася фотовиставка пам’яті Руслана Трача: фотографа, поета, митця, громадського діяча, блогера, Захисника України.
Фотовиставка проходила в межах засідання Клубу інтелігенції ім. І. Пелипейка, організацією та модеруванням займався музей. Ініціатором проведення фотовиставки була дружина Ірина та родина митця: мама пані Марія та сини Дмитрик і Андрій, які теж були присутні на виставці.
Руслан Трач був не лише відважним воїном та щирим патріотом, а й людиною великого мистецького хисту. Він залишив по собі величезний слід: у фотографіях, кіноплівках, книгах, а найголовніше — в історії нашого Гуцульського краю.
Його об’єктив бачив і відчував справжню Україну, а його «опришківський дух» надихав кожного, хто мав честь бути з ним знайомим. Про це говорили присутні на фотовиставці: завідуюча музеєм Вікторія Яремин, мама Руслана пані Марія ділилася спогадами про дитячі та юнацькі роки життя доброго і щирого сина. Зі сльозами на очах та любов’ю у душі вона розповідала про його захоплення та уподобання, вибір професії, становлення військового шляху, втрату інтересу до фотографії перед війною.
Дружина Ірина розказувала, що Руслан завжди шукав у всьому красу, дуже цікавився бартками, співпрацював з львівським митцем Романом Яцківим.
Побратим Андрій ділився спогадами про їхнє з Русланом перебування на війні, зокрема «якщо йшов Руслан – то воїни готові були йти на смерть».
Про те, як проходили фотосесії з Русланом (2013 – січень 2022), які стали поштовхом для написання віршів, розповідала Іванка Стеф’юк.
Власта Власенко (Богдана Ковалюк) з Надвірної дякувала родині та музеєві за правильне розміщення Русланових фотографічних робіт гідних його творчості так, як заслуговує його фотографія та весь його творчий звіт.
Розповіла про своє перше знайомство у 2013 році з Русланом Трачем (державний службовець, котра іноді писала вірші) та захопилася його творчістю. А Руслан розумів її світ і те, про що вона пише. І так виник проект «Инчий світ», де Руслан виставляв фотографії, а Власта читала вірші. А потім спільний проект «Мольфар».
Для митців була притаманна висока внутрішня культура спілкування. Потім завдяки Русланові, його емоційному ресурсу та фінансовому сприянню Богдана Томенчука побачила світ книжка «Згарда».
Пані Майя з Чернівців сказала, що на заході є ті, котрі хотіли згадати Руслана Трача, пізнати його ближче. Руслан — це людина, яка вчила бачити світ ширше, глибше, в тих відтінках і барвах, які ми зазвичай не бачимо. Завдяки його фотосесіям люди змінювалися внутрішньо. Для нього не існувало некрасивих дівчат та некрасивих жінок. Він був майстром, який навчив бачити світ інакше, закохав в Карпати.
Уляна Малик продекламувала власний вірш «Пам’яті Руслана Трача».
Спогадами про митця поділилася Оксана Девда зі Слобідки, а також родичка Гануся, яка розповіла, що Руслан старався всіх завжди надихнути. Він мав в своєму серці багато добра та любові і в усьому, що його оточувало бачив тільки позитив. Руслан коли був у відпустці підписав для неї прапор такими словами: «Краще один раз злетіти соколом у небо, а ніж вічно жити в ярмі».
На закінчення заходу присутні дякували родині за виховання сина, його людську позицію та дружині, що допомогла побачити світ очима Руслана Трача.
А нам залишається пам’ятати та продовжувати справу Руслана Трача…
Матеріал підготувала Уляна Книш.
